Вихід 5:2

Подивись уважно на це речення: фараон не каже "я не вірю, що Господь існує". Він каже "Хто Він такий?" — Мі йода Єгова, "хто такий Ягве?" Strong's. Це питання влади, а не питання філософії. Мойсей і Аарон щойно передали царю наказ від Бога — і фараон відповідає так, як відповідає будь-який володар, коли хтось претендує на владу над ним: він перевіряє документи. У нього немає в реєстрі жодного бога з таким іменем серед підкорених йому царств, а отже — з якого дива він має слухатися Його голосу (це буквально те, що там написано — "послухаюсь голосу Його", від дієслова шама, "чути й коритися") Strong's.

Найлегше проґавити ось що: фараон каже "не знаю Господа" (יָדַע, яда — знати не абстрактно, а особисто, як знають людину, з якою маєш стосунки) Strong's. Це не заява про інтелектуальне невігластво — це заява про відсутність стосунків і, відповідно, відсутність зобов'язань. "Я не в союзі з цим Богом, тож Його слово мене не зв'язує." Пор. Йов 21:15, де нечестиві питають те саме: "що таке Всемогутній, що будем служити Йому?" Це універсальна лінія опору Богові в усій Біблії — не завжди атеїзм, а частіше зневага: "яка мені з Нього користь?"

У більшій історії книги Вихід це — зав'язка справжнього конфлікту. Бог щойно сказав Мойсею у 3:19, що фараон не відпустить народ, "як не буде змушений рукою сильною" — і ось ми бачимо це підтвердження буквально за кілька рядків. Уся книга тепер стане відповіддю на питання фараона: "Хто Господь?" — Бог відповість йому десятьма карами, Червоним морем і власним іменем, вирізьбленим у пам'яті цілого народу Keil-Delitzsch Old Testament.

Тлумачі трохи різняться в тоні: одні (Джон Гілл, Адам Кларк) бачать тут радше поганську недбалість — фараон вважав Яхве просто одним із племінних божків Adam ClarkeJohn Gill; інші (Джеймісон-Фоссет-Браун) чують у цьому свідому зухвалість і презирство Jamieson-Fausset-Brown. Обидва читання правильні водночас — і саме в цьому вся страшна правда фараонового серця.

Книга Вихід описує події приблизно XV–XIII століть до Р.Х. (точна дата суперечлива серед дослідників, але традиційно її пов'язують із періодом Нового царства Єгипту). Автором традиція вважає Мойсея, який пише для народу Ізраїля вже після виходу з Єгипту — це історія їхнього походження, розказана їм самим, щоб вони пам'ятали, звідки прийшли і Хто їх звідти вивів.

Фараон у стародавньому Єгипті — не просто цар. Він вважався живим втіленням бога Гора на землі, посередником між небом і людьми, гарантом порядку (маат) у всесвіті. Єгипет мав пантеон із сотень божеств, кожне зі своєю сферою впливу — Ра над сонцем, Хапі над Нілом, Хнум над родючістю. Коли до палацу приходять два пастухи-раби і кажуть "Господь, Бог Ізраїлів, наказує тобі" — для фараона це звучить так, ніби якийсь місцевий дух пустелі, бог племені будівельних рабів, насмілюється диктувати умови намісникові богів на землі Tyndale. У фараоновій системі координат питання "хто такий Ягве?" — цілком логічне і навіть очікуване: у нього просто немає такого імені в жодному реєстрі богів народів, підкорених Єгипту John Gill.

Це прямо перегукується з тим, як пізніше говоритимуть інші язичницькі царі: асирійський посол Рабшаке під мурами Єрусалима ( 2 Царів 18:35) і цар Сеннахирив ( 2 Хроніки 32:15) скажуть майже те саме — жоден бог жодного народу ще не врятував свій народ від нашої руки, чому цей мав би бути іншим? Це типова логіка імперської сили: боги переможених слабші за богів переможців. Фараон стоїть на вершині наймогутнішої цивілізації свого часу, з арміями, пірамідами, тисячолітньою культурою — а перед ним стоять раби. Природно, він вирішує, що знає, хто тут сильніший.

Ключове слово тут — יָדַע (яда, H3045), "знати" Strong's. Це не "знати про когось" в сенсі мати інформацію — це слово, яким описують подружнє пізнання, глибокий особистий зв'язок. Коли фараон каже "не знаю Господа", він каже не "я не чув про такого бога" (хоча й це теж), а "у мене з Ним немає стосунків, немає союзу, немає жодних зобов'язань один перед одним". Це та сама фраза, яку вживають про священиків Ілія в 1 Самуїловій 2:12 — "вони не знали Господа" — і там це вже не про незнання фактів, а про зіпсовану, чужу серцем відданість.

Друге важливе слово — שָׁמַע (шама, H8085), "чути" Strong's — але в єврейській мові це слово завжди тягне за собою й "коритися". Коли фараон питає "чому я маю послухатись голосу Його", він фактично питає "чому я маю Йому підкорятися". У єврейському мисленні почути голос Бога і підкоритись — це одна і та ж дія, розділити їх не можна.

І, звісно, саме ім'я — יְהֹוָה (Ягве/Єгова, H3068), від кореня "бути", Той, Хто Є, Самосущий, Вічний Strong's. Фараон вважає, що це просто ще одне ім'я в довгому списку локальних божеств (פַּרְעֹה, H6547, до речі — теж не особисте ім'я, а титул, "великий дім") Strong's. Він не здогадується, що зіткнувся не з одним із багатьох, а з Тим, чиє ім'я означає саме буття як таке.

Фараонове питання "Хто Господь?" — це те саме питання, яке пізніше поставить весь світ Ісусові, тільки в іншій формі: "Хто Ти такий, що маєш владу прощати гріхи, зупиняти бурю, наказувати демонам?" Ісус скаже про юдейських релігійних провідників те, що можна було б сказати про фараона: "вони не пізнали Отця, ні Мене" ( Івана 16:3). Незнання Бога — не помилка розуму, а стан серця, і воно однаково сліпить і язичницького царя, і релігійного вчителя.

Але є глибший зв'язок. Уся книга Вихід — це доказ того, що фараонове питання отримає відповідь силою, а не аргументом: десять кар, розступлене море, Гора Синай. Бог покаже, Хто Він, знищивши претензії найсильнішої імперії тодішнього світу. І це прообраз того, що станеться на хресті і в порожній гробниці: там теж земна влада (Пилат, релігійна верхівка, сам сатана) скаже, по суті, "хто Ти такий, щоб я тобі коривсь?" — і теж отримає відповідь не в дискусії, а в силі воскресіння.

Павло бере ту саму мову з нашого уривка — "не знає Бога" — і застосовує її до останнього суду в 2 Солунян 1:8: Господь Ісус прийде "в огні полум'яному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає". Фараонове зухвале "не знаю Господа" — це не поодинокий випадок дурного царя. Це портрет кожного людського серця до зустрічі з благодаттю, і Павло каже, що воно закінчиться не питанням, а вироком — якщо тільки Христос не змінить те серце раніше. Ось у чому різниця між фараоном і тобою, якщо ти в Христі: ти теж колись "не знав Господа" ( Римлян 1:28 описує саме цей стан — розум, що вирішив, ніби знати Бога "не варте зусиль"), але тепер знаний Ним (Галатам 4:9) і покликаний знати Його у відповідь.

Ось найнеприємніша частина цього вірша: фараонові слова — не рідкість, це нормальний людський стан за замовчуванням. "Хто Господь, що я маю Його слухати?" — це питання, яке твоє власне серце ставить щоразу, коли Боже Слово вимагає від тебе того, чого ти не хочеш робити. Не завжди вголос, не завжди зухвало — часом тихо, ввічливо, з посмішкою: "так, я вірю в Бога, але оце конкретне послух — ні, дякую".

Правда в тому, що ти можеш цілком щиро вірити, що Бог існує, і водночас казати Йому те саме, що казав фараон: "я Тебе не знаю", тобто "у нас з Тобою немає таких стосунків, які б давали Тобі право наказувати мені". Питання не в тому, чи визнаєш ти Бога теоретично. Питання в тому: коли Його слово каже тобі щось конкретне — пробач цю людину, віддай ці гроші, облиш цей гріх, іди туди, куди не хочеш — чи слухаєшся ти голосу Його, чи запитуєш, наче фараон, "а хто Ти такий узагалі?"

Костить це дорого. Фараон боявся втратити робочу силу і престиж. Ти боїшся втратити щось не менш реальне — контроль, зручність, репутацію, свою версію себе. Але саме тут і починається справжнє знання Бога — не в тому, щоб мати правильну доктрину про Нього, а в тому, щоб послухатися голосу, який ти чуєш зараз, навіть коли не розумієш, навіть коли це коштовно. Яда, знати Бога, — це не інформація. Це вірність.

• Господи, покажи мені ті місця в моєму серці, де я кажу Тобі "хто Ти такий" замість того, щоб слухатись Твого голосу.
• Прости мені моменти, коли я визнавав Тебе на словах, але жив так, наче не мав перед Тобою жодних зобов'язань.
• Навчи мене справжнього пізнання Тебе — не інформації про Тебе, а вірних, живих стосунків з Тобою.
• Дай мені мужність послухатись Твого слова навіть тоді, коли це коштує мені зручності, контролю чи гордості.
• Дякую, що Ти явив Себе повністю в Ісусі — не залишив мене питати "хто Господь", а прийшов і показав мені Себе.

• Де в моєму житті я, по суті, кажу Богу "хто Ти такий, щоб я Тебе слухав" — навіть якщо я ніколи б не сказав цього вголос?
• Чи є конкретна заповідь чи слово з Писання, яке я знаю, але свідомо не виконую, бо це коштує занадто дорого?
• Чи моє "знання" Бога — це реальні, живі стосунки, чи просто набір правильних фактів, у які я вірю?
• Що б змінилося в моєму щоденному рішенні, якби я справді визнав владу Бога над собою так, як фараон зрештою був змушений визнати?
• Кому в моєму житті я нагадую фараона — комусь, хто просить мене відпустити те, за що я тримаюся мертвою хваткою?