Євангелія від Матвія 9

Дев'ятий розділ Матвія — це низка з шести-семи картин, які на перший погляд просто йдуть одна за одною, але насправді відповідають на одне питання: хто такий цей Ісус і яку владу Він насправді має? Все починається з паралізованого, якого приносять друзі (вірш 2). Ісус спочатку каже дивну річ — не "встань", а "прощаються тобі гріхи твої". Книжники внутрішньо обурюються: прощати гріхи може тільки Бог. І Ісус ніби навмисно вибирає найважчий доказ — зцілення тіла — щоб довести право прощати душу Matthew Henry. Це — не два окремі дива, а одне: видиме доводить невидиме.

Далі — заклик Матвія, митника (вірша 9), людини, чия робота вважалася зрадою свого народу заради римських грошей Jamieson-Fausset-Brown. І одразу — застілля з "митниками та грішниками", яке шокує фарисеїв. Відповідь Ісуса ("не здорові потребують лікаря") — ключ до всього розділу: Він не приходить до праведних, Він приходить до хворих. Потім — питання про піст, і Ісус описує Себе як молодого на весіллі: поки Він тут, це не час жалоби. Образи латки й старих бурдюків — попередження, що благодать не влазить у старі форми релігійності.

Третя частина (18-26) — переплетені історії: батько просить воскресити мертву доньку, а по дорозі жінка, яка кровоточила дванадцять років (і тому була ритуально нечистою, ізольованою від громади), торкається краю Його одягу. Обидві жінки — і мертва дівчина, і хвора жінка — символічно "нечисті", і обидві отримують життя дотиком Ісуса, а не навпаки — нечистота не переходить на Нього, чистота переходить від Нього. Останні сцени — два сліпці, що звертаються до Нього як "Сина Давидового" (месіанський титул), і німий, звільнений від демона, — а фарисеї відповідають найтемнішим звинуваченням розділу: Він, мовляв, діє силою князя демонів. Розділ закінчується не тріумфом, а сумом: Ісус бачить натовп, "змучений і розпорошений, як вівці без пастуха", і кличе учнів молитися про робітників на жнива.

Христини по-різному читають вірш 8, де сказано, що Бог дав "людям" таку владу — католицька традиція бачить тут натяк на владу прощати, передану Церкві (сповідь), протестантська традиція наполягає, що йдеться виключно про унікальну владу Сина Людського, лише явлену через Нього. Це місце в Євангелії від Матвія — серединна частина оповіді про служіння в Галілеї, де дії Ісуса поступово розкривають Його особу перед тим, як почнеться відкритий конфлікт з релігійною владою.

Євангеліє від Матвія написане, найімовірніше, між 70 і 85 роками по Христу, для громади юдео-християн — людей, вихованих на Торі та пророках, які тепер намагалися зрозуміти, як Ісус з Назарету вписується в обіцянки, дані Ізраїлю. Капернаум, "Своє місто" (вірш 1), — рибальське містечко на березі Галілейського моря, куди Ісус переселився після того, як Його відкинули в Назареті ( Матвія 4:13) Tyndale.

Митники, як Матвій, працювали на римську окупаційну владу, збираючи податки з власного народу — часто з надлишком, собі в кишеню. Тому їх ненавиділи й ставили в один ряд із "грішниками" — людьми, які публічно порушували закон Мойсея. Ділити з ними трапезу означало ритуально й соціально себе заплямувати — саме тому фарисеї так обурені в вірші 11. Жінка з кровотечею дванадцять років (вірш 20) була, за законом Левит 15, постійно нечистою — не могла торкатися нікого, не могла брати участь у релігійному житті громади. Її дотик до одягу Ісуса — акт відчаю людини, яка втратила все.

Фарисеї, що з'являються тут двічі, — релігійний рух, який прагнув зберегти святість Ізраїля через суворе дотримання закону, часто множачи додаткові приписи. Учні Івана Хрестителя (вірш 14) представляли ще одну релігійну течію — аскетичну, орієнтовану на покаяння в очікуванні суду. Обидві групи ставлять Ісусові по суті одне питання: чому Твої люди не поводяться, як має поводитись побожна людина? Розділ показує вуличний, буденний рівень тодішнього релігійного життя — базари, синагоги, похоронні плачі найманих голосільниць (вірш 23), звичайну практику того часу.

У вірші 2 Ісус каже паралізованому ἀφίωνταί — форма дієслова ἀφίημι (aphíēmi, G863) — "відпускати, посилати геть". Це те саме слово, яким описують прощення боргу: гріх тут — як довг, який фізично знімають з людини Strong's.

Ключове слово всього епізоду — ἐξουσία (exousía, G1849), "влада, повноваження", яке зустрічається і у вірші 6 ("Син Людський має владу на землі прощати гріхи"), і у вірші 8 ("Бог дав людям таку владу"). Це не сила примусу, а законне право діяти — те саме слово, яким описують владу царя чи суддю.

У вірші 10 названі ті, з ким їсть Ісус: τελῶναι καὶ ἁμαρτωλοί — telōnai (митники, від G5057) і ἁμαρτωλός (hamartōlós, G268) — "грішник", від кореня ἁμαρτάνω — "промахнутися повз ціль". Саме слово несе в собі образ стрільця, який не влучив у мішень.

У вірші 13 Ісус цитує пророка Осію: ἔλεος (éleos, G1656) — "милосердя, активне співчуття" — протиставлене θυσία (thysía, G2378) — "жертва, ритуальне приношення". Це не заперечення жертв, а порядок пріоритетів: Бог хоче серця, а не лише обряду.

Двічі — у вірші 2 до паралізованого і у вірші 22 до жінки — Ісус каже θάρσει, від θαρσέω (tharséō, G2293) — "май мужність, будь бадьорий". Те саме слово звучить у критичну мить страху, і обидва рази поруч із ним стоїть слово πίστις (pístis, G4102) — "віра, довіра" — саме вона, а не заслуга, стає підставою для зцілення ("твоя віра спасла тебе", вірш 22).

Це один із найгостріших моментів у всьому Євангелії, де Ісус відкрито претендує на щось, що юдейська традиція беззастережно залишала за Богом — право прощати гріхи (вірш 6). Він не сперечається з книжниками про богослов'я, Він доводить це ділом: якщо тіло встає, значить, і слово про прощення було правдою. Тут закладено основу того, що пізніше стане в центрі Нового Завіту — хрест, де Син Людський не просто оголошує прощення, а сплачує за нього Своєю кров'ю (порівняй з Матвія 26:28).

Образ лікаря і хворих (вірш 12) — це, по суті, стисле Євангеліє: Христос приходить не до тих, хто вважає себе праведним, а до тих, хто визнає свою хворобу. Апостол Павло розгорне цю ж думку в Римлянам 5:8 — "Христос умер за нас, коли ще були ми грішниками".

Образ молодого на весіллі (вірш 15) — тонкий, але важливий натяк: Іван Хреститель уже назвав Ісуса Женихом ( Івана 3:29), а тут Сам Ісус пророкує, що "заберуть молодого" — перший прямий, хоч і завуальований, натяк на Свою смерть у цьому Євангелії.

Заклик "Сину Давидів!" від сліпців (вірш 27) — це відкрите визнання Його месіанства, титул, який Матвій буде повторювати знову й знову аж до Єрусалиму ( Матвія 21:9). А останні слова розділу — про жнива й робітників — прямо повторяться в Луки 10:2, коли Ісус посилає сімдесят учнів. Тобто розділ закінчується не крапкою, а стрілкою вперед — до Церкви, покликаної продовжити Його ж співчуття.

Прочитай ще раз вірш 12: не здорові потребують лікаря, а слабі. Якщо ти чесний із собою, ти знаєш, до якої категорії належиш. Питання не в тому, чи ти достатньо хороший, щоб бути прийнятим за Його стіл — питання в тому, чи готовий ти визнати, що хворий, і піти до Нього замість того, щоб грати роль здорового.

Матвій встав з-за митного столу й пішов, не спитавши "а що буде з моєю кар'єрою, з моїми грошима". Слідування коштувало йому всього минулого способу життя. Жінка з кровотечею наважилась на публічний, соромний вчинок — протиснутись крізь натовп і торкнутись Того, хто, за законом, міг би від неї відсахнутися. Обидва приклади ставлять перед тобою те саме питання: чи є в тебе щось, що ти боїшся принести до Ісуса — гріх, сором, хворобу, минуле, — бо думаєш, що це надто ганебне для Його присутності?

І є ще один укол у кінці розділу — не менш важливий. Ісус дивиться на натовп і не бачить грішників, яких треба засудити; Він бачить овець без пастуха, і Йому болить. А потім Він каже учням молитися про робітників — і за кілька рядків Сам стає тим, хто посилає їх (розділ 10). Молитва про жнива — небезпечна молитва: вона часто закінчується тим, що ти сам стаєш відповіддю на неї. Чи готовий ти, дивлячись на людей навколо себе — виснажених, розгублених, — відчути те саме співчуття, яке відчув Він, і запитати: чи не мене Він посилає?

• Господи, я визнаю, що я не серед "здорових" — я потребую Твого зцілення в тілі й прощення в душі, і прошу дати мені сміливість не приховувати цього перед Тобою.
• Навчи мене, як Матвія, вставати й іти за Тобою, навіть якщо це означає залишити щось, що дає мені безпеку чи прибуток.
• Дай мені віру, як у тієї жінки, щоб я не соромився простягнути руку до Тебе у своєму найганебнішому стані.
• Господи, зроби моє серце милосердним, а не лише правильним — навчи мене хотіти милості, а не жертви, у стосунках з людьми навколо мене.
• Заступнику жнив, я молюся: пошли робітників на жниво — і якщо треба, зроби мене одним із них.

• Чи є в моєму житті щось — гріх, сором, хвороба, — що я приховую від Бога, бо думаю, що воно надто ганебне для Нього?
• Чи є люди в моєму оточенні, яких я, як фарисеї, вважаю "недостойними" для дружби чи спільного столу?
• Що б мені довелося залишити за "митним столом", якби Ісус сьогодні сказав мені "іди за Мною"?
• Коли я востаннє відчував справжнє співчуття до "змученого й розпорошеного" натовпу навколо мене, а не роздратування чи байдужість?
• Чи молюся я про "робітників на жниво" з готовністю самому стати відповіддю на цю молитву?