Приповісті 31

Цей розділ ділиться навпіл, і обидві половини говорять про одне й те саме, тільки різними голосами. Перша частина (вірші 1–9) — це урок, який мати дає синові-цареві: не марнуй свою силу на жінок і на випивку, бо влада, віддана пристрасті, забуває про закон і кривдить пригноблених. Друга частина (вірші 10–31) — це гімн жінці сильній та мудрій, і в єврейському оригіналі це акровірш: кожен вірш починається з наступної літери єврейського алфавіту, від алеф до тав — «від А до Я» Tyndale. Це не випадковість. Ціла книга Приповістей відкривається закликом «сину мій, слухай науку матері своєї» ( Прип. 1:8), а закривається портретом жінки, чиї вуста — джерело мудрості (вірш 26). Мудрість, яку весь час у книзі представляли жіночим образом («пані Мудрість» проти «пані Глупоти»), тут отримує обличчя реальної, працьовитої, боязкої Бога жінки — і саме так книга закінчується не абстракцією, а живою людиною.

Легко проґавити, що жінка з другої половини — не тиха домогосподарка в сучасному сенсі. Вона купує землю, торгує, займається текстильним бізнесом, керує служницями, дає милостиню і говорить з мудрістю — слово, яке описує її, חַיִל (хайл), те саме, що вживається для воїна чи армії Strong's. Це жінка сили, а не лише лагідності.

Християни здавна сперечаються, хто такий Лемуїл — сам Соломон під ласкавим прізвиськом матері, чи іноземний цар, чию матір-ізраїльтянку Бог вжив, щоб навчити його справедливості Matthew HenryJohn Gill. Ще одна лінія розбіжності — чи вірші 10–31 варто читати як буквальний список обов'язків дружини, чи як поетичний образ Мудрості загалом, підсумок усієї книги. Обидва прочитання можуть бути правдою одночасно.

Ми не знаємо напевно, хто такий цар Лемуїл і де знаходилась «Масса» (можливо, північноаравійське плем'я, нащадки Ізмаїла) — текст сам зізнається, що це слова, які передала мати, а не власна мудрість автора Keil-Delitzsch Old Testament. Книга Приповістей у своєму нинішньому вигляді складалася поступово: основний корпус приписується Соломону (десяте століття до Р.Х.), а завершальні розділи, включно з 30 та 31, могли бути додані пізніше, за часів редакторів епохи Єзекії чи навіть після вавилонського полону ( Приповісті 25:1 згадує «мужів Єзекії», які переписували Соломонові приповісті).

Світ, який стоїть за цим текстом, — це світ давнього близькосхідного двору, де цар мав необмежену владу пити, брати жінок і забувати про закон, і де саме тому потрібен був голос — часто голос матері, — який нагадував би йому: твоя сила існує не для тебе, а для тих, хто не може сам за себе постояти (вірші 8–9). Друга половина розділу малює побут заможної родини часів Старого Заповіту: жінка веде домашнє господарство, яке водночас є малим підприємством — прядіння, ткацтво, торгівля тканинами, купівля землі, продаж виноградників. Це картина сільського й водночас торгового ізраїльського суспільства, де жінка знатного дому мала реальну економічну владу, а чоловік «відомий при брамах» — тобто засідав серед старійшин міста, де вирішувались суди й угоди.

У вірші 1 стоїть слово מַשָּׂא (massâʼ, H4853) — воно означає і «тягар», і «пророче слово», і навіть назву народу. Тому вчені сперечаються: чи Лемуїл — «цар Масси» (певного племені), чи це слово треба перекласти як «пророцтво», яким мати «навантажила» (יָסַר, yâçar, H3256 — «карати ударами» або «навчати словом») свого сина Strong's. Саме слово «навчала» несе в собі відтінок суворості — це не лагідна порада, а формуюча дисципліна.

У вірші 10 ключове слово — אֵשֶׁת חַיִל, «жінка חַיִל (chayil, H2428)». Це слово означає силу, військо, доблесть, багатство — те саме слово вживається щодо воїнів і щодо Вооза в книзі Рут («muž chayil», заможна й шановна людина). Тому «чеснотна жінка» українського перекладу насправді ближче до «жінка сили» чи «жінка доблесті» Strong's — образ набагато міцніший, ніж просто «добра дружина».

У віршах 5, 8 і 9 повторюється корінь דִּין (dîyn/dîyn, H1779/H1777) — «суд», «правосуддя», «тяжба». Це слово-стрижень, що зв'язує обидві половини розділу: цар не повинен «змінювати правосуддя» (вірш 5) для гноблених, а має «судити справедливо» (вірш 9) для сироти (חֲלוֹף, chălôwph, H2475 — «той, хто пережив», тобто сирота) і бідного. Справедливість — це та нитка, яка тримає весь розділ разом, від трону до кухні.

Заклик матері до Лемуїла — «відкривай свої уста немові, суди справедливо вбогого та нужденного» (вірші 8–9) — це портрет ідеального царя, якого жоден земний цар, включно з Соломоном, так і не втілив довершено. Соломон сам, при всій своїй мудрості, зрештою мав сотні жінок і серце, зведене набік (3 Царів 11:1-4) — саме те, від чого його застерігала мати. Ісус — це Цар, Який справді не «дав своєї сили жінкам» на власну шкоду, не забув закону, і справді «відкрив уста» за німого й пригнобленого: Він зцілював, захищав вдів, приймав дітей, судив праведно тих, кого система відкидала. Він — виконання того, чого мати лише просила від сина-царя.

А жінка сили з другої половини розділу перегукується з жіночим образом Мудрості з Приповістей 8, яку рання Церква вже читала як прообраз, що вказує далі — до Христа, Слова й Мудрості Божої ( 1 Коринтян 1:24). Новий Заповіт бере цей образ жінки, зодягненої в силу й гідність, чиї вуста несуть милостиву науку (вірш 26), і переносить його на Церкву — Наречену, яку Христос очищає й прикрашає ( Ефесян 5:25-27), і яка зрештою постає в Об'явленні 21:2 «як наречена, прикрашена для чоловіка свого». Це не пряме пророцтво, а тихий відгук — образ вірної, працьовитої, безстрашної любові, яку Христос вкладає у Свою Церкву й чекає побачити в ній.

Якщо тобі здається, що цей розділ — про іншу людину (про царя, якого ти не знаєш, або про жінку, на яку ти не схожий/схожа), придивись уважніше. Питання, яке тут ставиться, стосується кожного з нас: на що ти витрачаєш свою силу? Лемуїлу дали цю силу разом з троном — тобі, можливо, дали її разом з посадою, зарплатою, впливом у сім'ї чи в громаді. Питання те саме: чи твоя сила служить твоїм апетитам, чи вона відкриває вуста за тих, хто не може сам за себе сказати?

А жінка з другого гімну — це не список недосяжних досягнень, від яких варто впасти у відчай. Її секрет названий прямо, в останньому вірші: не краса, не успішність, а страх Господній (вірш 30). Все інше — торгівля, шиття, милостиня, мудрі слова — це плід цього кореня, а не сам корінь. Питання до тебе не «чи встигаєш ти зробити стільки ж, скільки вона», а «чи твоє життя — хоч у чомусь — виростає зі страху Божого, чи з бажання, щоб тебе похвалили при брамах?»

Ціна, яку просить цей розділ, — чесність щодо джерела твоїх учинків. Не вдавай побожність заради образу. І не ховайся від того, кого сьогодні тобі доручено захистити словом — німого, бідного, того, у кого немає голосу в системі. Це може коштувати тобі незручної розмови, втраченого часу, репутації серед «своїх». Мати Лемуїла не просила легкого життя для сина — вона просила справедливого.

• Господи, покажи мені, де я даю свою силу — час, гроші, увагу — речам, які руйнують мене й інших, замість того, щоб служити правді.
• Навчи мене відкривати вуста за тих, хто не може заступитися сам за себе — навіть коли це незручно чи невигідно.
• Дай мені серце, зодягнене в силу й гідність, а не в марноту зовнішньої краси чи успіху.
• Зроби так, щоб корінь мого життя був страх Твій, а не бажання похвали від людей.
• Дякую Тобі за приклад вірності й праці — навчи мене цінувати таку відданість у тих, хто поруч зі мною.

• Чию силу — фінансову, соціальну, батьківську — я маю зараз, і на що я насправді її витрачаю?
• Коли востаннє я мовчав/мовчала там, де міг/могла заступитися за когось безголосого?
• Чи моя цінність в очах близьких і Бога залежить від того, наскільки добре я «встигаю все» — і чи це те, чого справді просить цей текст?
• Що в моєму житті росте зі страху Господнього, а що — з бажання, щоб мене похвалили «при брамах»?
• Якби хтось написав про мене хвалу на кшталт віршів 10-31, чи вона була б правдою, чи фасадом?