1-а Самуїлова 26:16
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Не добра це річ, що ти зробив! Як живий Господь, — ви повинні померти, бо не пильнували ви пана свого, Господнього пома́занця! А тепер побач, де царів спис, та де горня́ води, що були в приголі́в'ї його?“
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
David's troubles from Saul here begin again; and the clouds return after the rain, when one would have hoped the storm had blown over, and the sky had cleared upon that side; but after Saul had owned his fault in persecuting David, and acknowledged David's title to the crown, yet here he revives the persecution, so perfectly lost was he to all sense of honour and virtue. I. The Ziphites informed him where David was (Sa1 26:1), and thereupon he marched out with a considerable force in quest of him (Sa1 26:2, Sa1 26:3). II. David gained intelligence of his motions (Sa1 26:4), and took a view of his camp (Sa1 26:5). III. He and one of his men ventured into his camp in the night and found him and all his guards fast asleep (Sa1 26:6, Sa1 26:7). IV. David, though much urged to it by his companions, would not take away Saul's life, but only carried off his spear and his cruse of water (Sa1 26:8-12). V. He produced these as a further witness for him that he did not design any ill to Saul, and reasoned with him upon his conduct (Sa1 26:13-20). VI. Saul was hereby convinced of his error, and once more desisted from persecuting David (Sa1 26:21-25). The story is much like that which we had (ch. 24). In both David is delivered out of Saul's hand, and Saul out of David's.
Відкрити джерело ↗26:16 deserve to die: Death was the punishment for dereliction of duty.
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
гори покрилися тінню її, а ві́ття її — Божі ке́дри,
І сильно запала́в Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Ната́на: „Як живий Господь, — вартий смерти той чоловік, що чинить таке́.
Та він очерни́в раба твого перед паном моїм царем. А мій пан цар, — немов Божий Ангол, тому зроби, що́ добре в оча́х твоїх!
між якими й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думо́к, і з природи були дітьми́ гніву, як і інші, -
Благослові́ть Господа, Його Анголи́, ве́летні сильні, що вико́нуєте Його слово, щоб слухати голосу слів Його!
І сказав Давид до Авіша́я: „Не губи його, бо хто простягав руку свою на Господнього пома́занця, і був невинний?“
Борони мене, Господи, простягнути свою руку на Господнього пома́занця! А тепер візьми цього списа, що в приголі́в'ї його, та горня́ води, і ходімо собі!“
Бо всі дні, поки Єссеїв син живий на землі, не будеш міцно стояти ані ти, ані царство твоє. А тепер пошли, і приведи́ його до мене, бо він призначений на смерть“.
І сталося по́тім, і серце Давидове все докоряло йому, що він відтяв полу Саулового плаща.