1-а Самуїлова 24:11
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Ось цього дня очі твої бачать те, що Господь дав був тебе сьогодні в мою руку в печері. І радили мені забити тебе, та я змилосе́рдився над тобою й сказав: Не простягну своєї руки на свого пана, бо він — пома́занець Господній!
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
To confirm what he said, he then showed him the lappet of his coat which he had cut off, and said, "My father, see." In these words there is an expression of the childlike reverence and affection which David cherished towards the anointed of the Lord. "For that I cut off the lappet and did not kill thee, learn and see (from this) that (there is) not evil in my hand (i.e., that I do not go about for the purpose of injury and crime), and that I have not sinned against thee, as thou nevertheless layest wait for my soul to destroy it."
Відкрити джерело ↗We have hitherto had Saul seeking an opportunity to destroy David, and, to his shame, he could never find it. In this chapter David had a fair opportunity to destroy Saul, and, to his honour, he did not make use of it; and his sparing Saul's life was as great an instance of God's grace in him as the preserving of his own life was of God's providence over him. Observe, I. How maliciously Saul sought David's life (Sa1 24:1, Sa1 24:2). II. How generously David saved Saul's life (when he had him at an advantage) and only cut off the skirt of his robe (Sa1 24:3-8). III. How pathetically he reasoned with Saul, upon this to bring him to a better temper towards him (Sa1 24:9-15). IV. The good impression this made upon Saul for the present (Sa1 24:16-22).
Відкрити джерело ↗24:11 my father: Saul was, in fact, David’s father-in-law (18:27). David was demonstrating his respect for the king and recalling a day when their relationship had been much friendlier.
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
А тепер нехай не проллється моя кров на землю перед Господнім лицем, бо вийшов Ізраїлів цар шукати однієї блохи, як женуть куропа́тву в гора́х!“
І осівся Давид у пустині в тверди́нях, і осівся на горі в пустині Зіф. А Саул шукав його повсякденно, та Бог не дав його в руку йому.
І подивіться, і розізнайте всі схо́ванки, де́ він ховається, і ве́рнетесь до мене з певною звісткою, — і я піду́ з вами. І буде, якщо він є в Краю́, то пошукаю його по всіх Юдиних тисячах“.
І підійшли його раби, і говорили до нього, і сказали: „Батьку мій, коли б велику річ говорив тобі той пророк, чи ж ти не зробив би? А що ж, коли він сказав тобі тільки: Умийся — і будеш чистий!“
Та щоб спра́вдилось слово, що в їхнім Зако́ні написане: „Мене безпідставно знена́виділи!“
І далі сказав: „На́що то пан мій ганя́ється за своїм рабом? Бо що́ я зробив, і яке зло в моїй руці?
Твоя справедливість — немов гори Божі, Твої суди — безо́дня велика, люди́ну й худо́бу спасаєш Ти, Господи!
Ла́гідна відповідь гнів відверта́є, а слово вра́зливе гнів підійма́є.
встав Давид, та й пішов він та його люди, і забив серед филисти́млян двісті чоловіка. І Давид приніс їхні крайні плоті, і дав їх у повному числі цареві, щоб посвоя́читися з царем. І Саул дав йому за жінку дочку́ свою Мелхо́лу.
та й скажи: Так говорить Господь Бог: Горе тим, що шиють чародійні обв'я́зки на сугло́би рук, і роблять хустки́ на голову всякого зросту, щоб ловити ду́ші. Невже, ло́влячи душі Мого наро́ду, ви свої душі спасете?