1-а Самуїлова 20:30
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
І запалав Саулів гнів на Йонатана, і він сказав йому: „Негідний і неслухня́ний си́ну! Чи ж не знаю я, що ти вибрав Єссеєвого сина на свій сором та на сором і неславу своєї матері?
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
David, having several times narrowly escaped Saul's fury, begins to consider at last whether it may not be necessary for him to retire into the country and to take up arms in his own defence. But he will not do so daring a thing without consulting his faithful friend Jonathan; how he did this, and what passed between them, we have an account in this chapter, where we have as surprising instances of supernatural love as we had in the chapter before of unnatural hatred. I. David complains to Jonathan of his present distress, and engages him to be his friend (Sa1 20:1-8). II. Jonathan faithfully promises to get and give him intelligence how his father stood affected to him, and renews the covenant of friendship with him (Sa1 20:9-23). III. Jonathan, upon trial, finds, to his grief, that his father was implacably enraged against David (Sa1 20:24-34). IV. He gives David notice of this, according to the appointment between them (Sa1 20:35-42).
Відкрити джерело ↗20:30 You stupid son of a whore! This epithet was as strong and insulting in Hebrew as it is in English. • shaming yourself: Saul was interested in the legacy of his own dynasty. He viewed David’s actions as ultimately directed against Jonathan, the hereditary successor. To Saul, Jonathan was stupidly hurting and shaming himself by supporting David.
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Надутий пихо́ю — насмішник ім'я́ йому, він робить усе із бундю́чним зухва́льством.
А Я вам кажу́, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: „рака́“, підпадає верховному су́дові, а хто скаже „дурний“, підпадає геєнні огне́нній.
Язик мудрих — то добре знання́, а уста́ нерозумних глупо́ту висло́влюють.
Люди́на, що стри́му немає для духу свого, — це зруйно́ване місто без му́ру.
Усяке подратува́ння, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас ра́зом із уся́кою злобо́ю.
А батьки, — не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напомина́нні й остере́женні Божому!
Люди́на великого гніву хай кару несе, бо якщо ти вряту́єш її, то вчи́ниш ще гірше.
Камі́ння — тяга́р, і пісок — важка річ, та гнів нерозумного тяжчий від них від обох.
Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!
Гнів царя — немов рик левчука́, а ласка́вість його — як роса на траву.