1-а Самуїлова 20:2
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
А той відказав: „Борони Боже, — ти не помреш! Таж ба́тько мій не робить жодної справи, великої чи справи малої, коли не відкриває на вухо мені, то чому мій батько заховає від мене цю справу? Цього не бу́де!“
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
David, having several times narrowly escaped Saul's fury, begins to consider at last whether it may not be necessary for him to retire into the country and to take up arms in his own defence. But he will not do so daring a thing without consulting his faithful friend Jonathan; how he did this, and what passed between them, we have an account in this chapter, where we have as surprising instances of supernatural love as we had in the chapter before of unnatural hatred. I. David complains to Jonathan of his present distress, and engages him to be his friend (Sa1 20:1-8). II. Jonathan faithfully promises to get and give him intelligence how his father stood affected to him, and renews the covenant of friendship with him (Sa1 20:9-23). III. Jonathan, upon trial, finds, to his grief, that his father was implacably enraged against David (Sa1 20:24-34). IV. He gives David notice of this, according to the appointment between them (Sa1 20:35-42).
Відкрити джерело ↗20:2-3 Jonathan was naive about his father’s intentions. David’s willingness to swear . . . by the Lord showed how convinced he was about Saul’s intentions.
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
бо слова́, що дав Ти Мені, Я їм передав, — і вони прийняли й зрозуміли правдиво, що Я вийшов від Тебе, і ввірували, що послав Ти Мене.
А Господь, за день перед Сауловим прихо́дом, виявив був Самуїлові, говорячи:
А вони відказали йому: „Нащо пан мій говорить отакі то слова? Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ.
Я вже більше не бу́ду раба́ми вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав дру́зями Я, бо Я вам об'явив усе те, що почув від Мого Отця.
А народ сказав до Саула: „Чи помирати Йоната́нові, що зробив оце велике спасі́ння в Ізраїлі? Борони Боже! Як живий Господь, — не спаде́ волоси́на з голови його на землю, бо з Богом робив він цього дня!“ І визволив наро́д Йонатана, і він не помер.
І сказав Йоната́н до Давида: „Свідок Господь, Бог Ізраїлів, що післязавтра цього ча́су ви́відаю я батька свого. Нехай скарає мене Бог, якщо тоді не пошлю́ до тебе, і не сповіщу́ тебе, —
Борони нас, Боже, бунтуватися нам проти Господа, і відверта́тися сьогодні від Господа, щоб будувати жертівника на цілопа́лення, і на жертву хлі́бну, і на жертву, окрім жертівника Господа, Бога нашого, що перед скинією Його“.
І відповів народ та й сказав: „Борони, нас Боже, покинути Господа, щоб служити іншим бога́м!
Господь Бог відкрив ву́хо Мені, й Я не став неслухня́ним, назад не відступи́в.
Він при́йде та й вигубить цих винарів, виноградника ж іншим віддасть“. Слухачі ж повіли́: „Нехай цього не станеться!“