1-а Самуїлова 17:28
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
І почув Еліяв, його найстарший брат, як він говорив до людей. І запалився Еліявів гнів на Давида, і він сказав: „Чого то зійшов ти? І на ко́го ти позоставив трохи тієї отари в пустині? Я знаю зарозумі́лість твою та порожнечу твого серця, бо ти зійшов, щоб подивитися на війну́!“
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
David is the man whom God now delights to honour, for he is a man after his own heart. We read in the foregoing chapter how, after he was anointed, Providence made him famous in the court; we read in this chapter how Providence made him much more famous in the camp, and, by both, not only marked him for a great man, but fitted him for the throne for which he was designed. In the court he was only Saul's physician; but in the camp Israel's champion; there he fairly fought, and beat Goliath of Gath. In the story observe, I. What a noble figure Goliath made, and how daringly he challenged the armies of Israel (Sa1 17:1-11). II. What a mean figure David made, when Providence brought him to the army (v. 12-30). III. The unparalleled bravery wherewith David undertook to encounter this Philistine (Sa1 17:31-39). IV. The pious resolution with which he attacked him (Sa1 17:40-47). V. The glorious victory he obtained over him with a sling and a stone, and the advantage which the Israelites thereby gained against the Philistines (Sa1 17:48-54). VI. The great notice which was hereupon taken of David at court (Sa1 17:55-58).
Відкрити джерело ↗17:28 Eliab . . . was angry, perhaps resentful that David, rather than he, was anointed to be king (16:6-13).
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
І: „вороги́ чоловікові — домашні його!“
Розлючений брат протиставиться більше за місто тверди́нне, а сварки́, — немов за́суви за́мку.
І заздрили йому брати його, а батько його запам'ята́в ці слова.
І бачили його браття, що їх батько полюбив його над усіх братів його, — і знена́виділи його, і не могли говорити з ним спокійно.
І сказали йому його браття: „Чи справді ти будеш царювати над нами, чи теж справді ти будеш панувати над нами?“ І вони збільшили ненависть до нього через сни його та через слова його.
І коли Його ближчі почули, то вийшли, щоб узяти Його, бо говорено, ніби Він несамови́тий.
Бо він знав, що Його через за́здрощі видали.
І взяв Самуїл рога оливи, та й пома́зав його серед братів його. І Дух Господній злинув на Давида, і був на ньо́му від того дня й далі. А Самуїл устав, і пішов до Рами́.
Продовж Свою милість на тих, хто знає Тебе, а правду Свою — на людей щиросердих!
А ці зневажають, чого не знають; а що знають із природи, як німа звірина́, то й у тому псуються.