До филип'ян 4:12
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Умію я й бути в упоко́ренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всьо́го й у всім: насища́тися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
abased--in low circumstances (Co2 4:8; Co2 6:9-10). everywhere--rather, "in each, and in all things" [ALFORD]. instructed--in the secret. Literally, "initiated" in a secret teaching, which is a mystery unknown to the world.
Відкрити джерело ↗Exhortations to several Christian duties, as stedfastness, unanimity, joy, etc. (Phi 4:1-9). The apostle's grateful acknowledgments of the Philippians' kindness to him, with expressions of his own content, and desire of their good (Phi 4:10-19). He concludes the epistle with praise, salutations, and blessing (Phi 4:20-23).
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Візьміть на себе ярмо́ Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покі́рливий, — і „зна́йдете спо́кій ду́шам своїм“.
у висна́жуванні та в праці, часто в недосипа́нні, у голоді й спразі, часто в по́сті, у холоді та в наготі́.
Бо мій нестаток попо́внили бра́ти, що прийшли з Македонії; і в усьому беріг я себе, щоб не бути для вас тягаре́м, і збережу́.
Знайшов Він його на пустинній землі та в степу́ завива́ння пусте́льних гієн, та й його оточи́в, уважав Він за ним, зберіга́в Він його, як зіни́цю оту́ свого ока.
Бо так говорив був до мене Господь у силі Своєї руки надо мною, й остеріга́в мене, щоб не ходити дорогою цього народу, і казав:
А я сам, Павло, благаю вас ла́гідністю й ласка́вістю Христовою; я, коли присутній — слухня́ний між вами, а не бувши між вами — сміли́вий я супроти вас.
Чи я гріх учинив, себе впокоря́ючи, щоб підвищити вас, бо я Божу Єва́нгелію благовістив для вас дармо?
І Духа Свого доброго Ти давав, щоб зробити їх мудрими, і ма́нни Своєї не стри́мував від їхніх уст, і во́ду Ти їм давав на їхнє пра́гнення.
Бо як я наверну́вся, то ка́явся, коли ж я пізнав, то вдарив по сте́гнах свої́х. Засоромився я та збентежений був, бо я га́ньбу ношу́ молодо́щів своїх.
„Бо листи його — кажуть — важкі́ та міцні́, але особисто присутній — слабий, а мова його незначна́“,