До ефесян 4:32

Подивись уважно на структуру речення: Павло не каже "намагайтесь бути добрими" — він каже "будьте". Це наказ, звернений до цілої громади віруючих в Ефесі, а не порада окремій людині. І зверни увагу на послідовність трьох дієслів: спочатку "ласкаві" (доброзичливі у вчинках), потім "милостиві" (це слово в оригіналі буквально означає "з добрими нутрощами" — тобто людина, чиє серце реально ворушиться від чужого болю, а не просто виконує обов'язок), і нарешті — "прощаючи". Прощення тут не окрема чеснота серед інших, а вершина, підсумок перших двох Adam Clarke.

Найважливіше — останні слова вірша: "як і Бог через Христа вам простив". Тут ціла логіка вірша перевертається. Павло не каже "прощайте, бо це морально правильно" чи "бо так краще для стосунків". Він каже: прощайте, тому що ви самі отримали прощення, яке коштувало Богу смерті власного Сина Jamieson-Fausset-Brown. Твоє прощення іншому — це не подвиг доброчесності, а луна того, що вже сталося з тобою.

Цей вірш стоїть на межі великого повороту в Посланні до ефесян: перші три розділи — про те, хто ти у Христі (обраний, прощений, воскреслий разом з Ним), а з 4-го розділу Павло переходить до того, як тепер жити Matthew Henry. Вірш 32 — це фінальний акорд цілого уривка (4:25-32) про життя в новій спільноті, і водночас — місток до 5:1, де він прямо скаже: "будьте наслідувачами Богові". Богослови різних традицій тут майже не сперечаються щодо змісту — суперечка радше в іншому місці Писання (Матвій 6:12, 15) про те, чи прощення Боже якось умовне щодо нашого прощення інших. Тут же, в Ефесян, напрямок чіткий: спочатку прощення Боже, потім наше — як наслідок, а не як передумова.

Це послання написав апостол Павло, найімовірніше, з в'язниці в Римі, десь між 60-62 роками по Р.Х. Сам він називає себе "в'язнем Христа Ісуса" ( Ефесян 3:1) — це не риторична фраза, а буквальний факт: він сидів під вартою, очікуючи суду перед імператором.

Ефес був величезним портовим містом у Малій Азії (сучасна Туреччина), одним із найбагатших торгових центрів того часу, з храмом богині Артеміди — однією з семи чудес стародавнього світу. Церква там складалася з людей дуже різного походження: юдеї, які виросли на Законі Мойсея, і язичники, які ще вчора приносили жертви ідолам у величезних язичницьких храмах. Уяви собі цю громаду: колишні торговці, колишні шанувальники Артеміди, колишні раби і господарі рабів — усі раптом сидять в одній кімнаті і називають одне одного братами й сестрами.

Саме тому заклик "прощайте одне одному" — не абстрактна етика, а буквальна необхідність виживання громади. Люди з такими різними звичками, спогадами про образи, культурними тертям неминуче ображали одне одного. Павло у главі 4 щойно перед цим говорив про крадіжку, гнів, гнилі слова (4:25-31) — це не теоретичні гріхи, а реальні тертя всередині маленької, вразливої общини, яку легко було б розірвати на шматки образами. Заклик до прощення — це заклик тримати корабель на плаву серед бурі людських слабкостей.

Слово, перекладене як "ласкаві" — χρηστός (chrēstós, G5543) — означає щось на кшталт "придатний до вжитку, приємний у характері" Strong's. Цікаво, що це слово звучить майже так само, як "Христос" (Χριστός) грецькою — ранні християни навіть жартували цим співзвуччям. Бути χρηστός — це бути людиною, з якою легко, зручно, приємно мати справу.

Друге слово — εὔσπλαγχνος (eúsplanchnos, G2155) — складене з "добре" (εὖ) і "нутрощі, серце" (σπλάγχνον) Strong's. Для стародавньої людини нутрощі — це не метафора, а місце, де відчуваються найглибші емоції, щось на кшталт того, як ми кажемо "серце крається" чи "живіт стискається" від чужого горя. Це не ввічлива співчутливість здалеку, а фізично відчутне ворушіння всередині тебе, коли бачиш чужу біду.

І головне слово — χαρίζομαι (charízomai, G5483), "прощаючи" Strong's. Корінь цього слова — χάρις (charis), "благодать, дар". Це не випадковість. Прощати грецькою буквально означає "дарувати щось безкоштовно, з ласки" — те саме слово можна перекласти і "подарувати", і "простити", бо для Павла це одна й та сама дія: віддати комусь те, чого він не заслужив і за що не платив. Коли ти прощаєш брата, ти буквально робиш йому подарунок за рахунок власної кишені.

Нарешті, зверни увагу на прийменникову конструкцію "ἐν Χριστῷ" (en Christō, "у Христі") Strong's — Бог не просто "заради Христа" пробачив, а буквально "в Христі", тобто саме місце і спосіб, яким прощення сталося.

Тут не тінь чи натяк — це пряма серцевина. Весь вірш стоїть на факті, що вже стався: "як і Бог через Христа вам простив". Це минулий час — доконана дія. Прощення не проект, який Бог поступово здійснює; воно вже сталося на хресті, раз і назавжди Jamieson-Fausset-Brown.

Подумай, що це означає буквально. Твоє прощення не було безкоштовним для Бога — воно коштувало Йому смерті власного Сина. Ісус на хресті сказав "Отче, прости їм" (Лука 23:34) стосовно людей, які Його розпинали — і ця молитва стала прообразом того, як тепер маєш молитися і ти щодо тих, хто ранить тебе. Він Сам дав притчу про раба, якому простили величезний борг, а той не захотів простити ближньому копійки (Матвій 18:23-35) — і саме ця притча — найближчий коментар до Ефесян 4:32, який тільки можна знайти в Євангеліях.

Апостол Іван пізніше скаже те саме іншими словами: "Ми любимо, бо Він перше полюбив нас" ( 1 Івана 4:19) — прощення працює за тим самим механізмом. Не ти йдеш першим до Бога зі своєю добротою, щоб заслужити прощення; спочатку Христос іде до тебе, поки ти ще ворог ( Римлян 5:8), і тільки потім, з переповненого цим досвідом серця, ти йдеш до брата.

Тому коли ти прощаєш когось, хто тебе образив, ти в цю мить найбільше схожий на Христа з усього, що ти взагалі можеш зробити. Це не просто наслідування Його прикладу — це продовження Його руху в тобі, Його прощення, що тече крізь тебе далі, до наступної людини.

Ось де вірш перестає бути гарним і починає бути важким. Легко читати "будьте ласкаві й милостиві, прощаючи одне одного" і кивати головою. Але подумай про конкретну людину — того, хто справді тебе зранив, хто досі живе в тобі як заноза, чиє ім'я викликає стиснення в грудях. Цей вірш — про неї. Не про абстрактне людство, а про той конкретний борг, який ти досі тримаєш проти когось.

Тут захована пастка, в яку легко потрапити: думати, що прощення означає "вдавати, що нічого не було" або "більше ніколи не відчувати болю". Ні. Грецьке слово χαρίζομαι — це подарунок, а не забудькуватість. Ти дарунком віддаєш борг, який мав повне право вимагати назад. Це коштує тобі чогось реального — можливо, права на образу, права на помсту, права почуватися жертвою назавжди.

Ось ціна, яку цей вірш просить у тебе сьогодні: перестати вимагати оплати боргу, який ти маєш повне юридичне право вимагати. І причина, чому ти взагалі можеш це зробити, — не твоя сила волі чи доброта характеру. Причина — те, що твій власний борг перед Богом, набагато більший за будь-яку образу від людини, вже сплачений Tyndale. Питання не "чи можеш ти простити" — питання "чи віриш ти по-справжньому, що твій борг сплачено". Якщо не можеш простити, це часто ознака того, що благодать до тебе самого ще не проникла достатньо глибоко.

• Господи, покажи мені конкретну людину, борг якої я досі тримаю в серці, і назви мені її ім'я чесно.
• Дякую Тобі, що Ти простив мені через Христа — борг, якого я ніколи не зміг би сплатити сам.
• Господи, дай мені серце, яке справді "ворушиться" від чужого болю, а не просто грає роль доброї людини.
• Прости мені моменти, коли я вимагав від інших досконалості, яку сам не маю.
• Навчи мене прощати не одноразово, а щоразу, коли образа знову спливає в пам'яті.

• Чиє ім'я з'явилося у твоїй голові, коли ти читав слово "прощаючи"? Що ти з ним досі не зробив?
• Чи справді ти віриш, що твій власний борг перед Богом більший за той, який ти вимагаєш від інших сплатити тобі?
• Ти прощаєш легко — здалеку, формально — чи "нутрощами", тобто з реальним болем і рухом серця?
• Що конкретно тобі довелося б втратити чи віддати, якби ти простив цю людину сьогодні?
• Чи є різниця між тим, як ти вимагаєш прощення для себе, і тим, як ти видаєш прощення іншим?