До римлян 8:36
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Як написано: „За Тебе нас цілий день умертвля́ють, нас уважають за овець, прирече́них на зако́лення“.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
As it is written, For thy sake, &c.-- (Psa 44:22) --quoted as descriptive of what God's faithful people may expect from their enemies at any period when their hatred of righteousness is roused, and there is nothing to restrain it (see Gal 4:29).
Відкрити джерело ↗The apostle, having fully explained the doctrine of justification, and pressed the necessity of sanctification, in this chapter applies himself to the consolation of the Lord's people. Ministers are helpers of the joy of the saints. "Comfort ye, comfort ye my people," so runs our commission, Isa 40:1. It is the will of God that his people should be a comforted people. And we have here such a draught of the gospel charter, such a display of the unspeakable privileges of true believers, as may furnish us with abundant matter for joy and peace in believing, that by all these immutable things, in which it is impossible for God to lie, we might have strong consolation. Many of the people of God have, accordingly, found this chapter a well-spring of comfort to their souls, living and dying, and have sucked and been satisfied from these breasts of consolation, and with joy drawn water out of these wells of salvation. There are three things in this chapter: I. The particular instances of Christians' privileges (v. 1-28). II. The ground thereof laid in predestination (Rom 8:29, Rom 8:30). III. The apostle's triumph herein, in the name of all the saints (Rom 8:31 to the end).
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Він гно́блений був та пони́жуваний, але уст Своїх не відкрива́в. Як ягня був прова́джений Він на зако́лення, й як овечка перед стрижія́ми своїми мовчи́ть, так і Він не відкрива́в Своїх уст.
Для чого й ми повсякча́с наражаємось на небезпе́ки?
Бо я ду́маю, що Бог нас, апо́столів, поставив за найоста́нніших, мов на смерть засу́джених, бо ми стали диво́вищем світові, — і ангола́м, і лю́дям.
А слово Писа́ння, що його він читав, було це: „Як вівцю́ на заріз Його ве́дено, і як ягня супроти стрижія́ безголосе, так Він не відкрив Своїх уст!
Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчи́ти доро́гу свою та служі́ння, яке я оде́ржав від Господа Ісуса, — щоб засві́дчити Єва́нгелію благода́ті Божої.
А я був, мов лагі́дна вівця́, що прова́дять її на зако́лення, і не знав, що на мене вони вимишля́ли заті́ї: „Пони́щмо це дерево з пло́дом його, і з кра́ю живих його ви́тнім, і йме́ння його не згадається більше!“
Вас виженуть із синагог. Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподі́є, то ду́матиме, ніби службу приносить він Богові!
А Ти, Господи, знаєш мене, Ти бачив мене й дослідив моє серце, що з Тобою воно. Відлучи́ їх, немов на зарі́з ту отару, і признач їх на день побиття́!
Поспускаю Я їх, мов овець до зарі́зу, немов барані́в із козла́ми.
Прислу́хайся ж Ти до блага́ння мого́, бо зробився я зо́всім нужде́нний! Визволь мене від моїх переслі́дників, бо стали сильніші від мене вони!