До римлян 3:5
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
А коли наша неправедність виставляє праведність Божу, то що скажемо? Чи ж Бог несправедгливий, коли гнів виявляє? Говорю́ по-лю́дському.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
But if, &c.--Another objection: "It would appear, then, that the more faithless we are, so much the more illustrious will the fidelity of God appear; and in that case, for Him to take vengeance on us for our unfaithfulness would be (to speak as men profanely do) unrighteousness in God." Answer:
Відкрити джерело ↗The apostle, in this chapter, carries on his discourse concerning justification. He had already proved the guilt both of Gentiles and Jews. Now in this chapter, I. He answers some objections that might be made against what he had said about the Jews (Rom 3:1-8). II. He asserts the guilt and corruption of mankind in common, both Jews and Gentiles (Rom 3:9-18). III. He argues thence that justification must needs be by faith, and not by the law, which he gives several reasons for (Rom 3:19 to the end). The many digressions in his writings render his discourse sometimes a little difficult, but his scope is evident.
Відкрити джерело ↗3:5-7 how would he be qualified to judge the world? Abraham asked a similar question: “Should not the Judge of all the earth do what is right?” (Gen 18:25). God punishes all sin, and he retains absolute righteousness as he does so. Even when God makes use of human sin for his own ends, that sin still deserves to be, and will be, punished (see Rom 9:10-24).
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Говорю́ я по-лю́дському, через неміч вашого тіла. Бо як ви віддавали були члени ваші за рабів нечи́стості й беззако́нню на беззако́ння, так тепер віддайте члени ваші за рабів праведности на освя́чення.
Браття, кажу́ я по-лю́дському: навіть лю́дського затве́рдженого заповіту ніхто не відкидає та до нього не додає.
Чи я тільки по-лю́дському це говорю́? Хіба ж і Зако́н не говорить цього?
Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву та об'я́влення справедливого суду Бога,
„Палки́й Бог, і мсти́вий Госпо́дь, Господь мстивий та лютий, — Господь мстивий до тих, хто Його ненавидить, і пам'ятає про кривду Своїх ворогів.
Що ж, скажемо, знайшов Авраа́м, наш отець за тілом?
Що ж скажемо? Чи Зако́н — то гріх? Зо́всім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Зако́н, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: „Не пожада́й“.
Бо коли Божа правда через мою неправду збі́льшилась на славу Йому, пощо судити ще й мене, як грішника?
Що ж скажемо? Позоста́немся в гріху́, щоб благодать примно́жилась? Зо́всім ні!
Не мстіться самі, улю́блені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“.