Дії 25:8
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
бо Павло боронився: „Я не провинився ні в чім ані проти Зако́ну юдейського, ані проти храму, ані супроти ке́саря“.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
FESTUS, COMING TO JERUSALEM, DECLINES TO HAVE PAUL BROUGHT THITHER FOR JUDGMENT, BUT GIVES THE PARTIES A HEARING ON HIS RETURN TO CÆSAREA--ON FESTUS ASKING THE APOSTLE IF HE WOULD GO TO JERUSALEM FOR ANOTHER HEARING BEFORE HIM, HE IS CONSTRAINED IN JUSTICE TO HIS CAUSE TO APPEAL TO THE EMPEROR. (Act 25:1-12) Festus . . . after three days . . . ascended . . . to Jerusalem--to make himself acquainted with the great central city of his government without delay.
Відкрити джерело ↗Some think that Felix was turned out, and Festus succeeded him, quickly after Paul's imprisonment, and that the two years mentioned in the close of the foregoing chapter are to be reckoned from the beginning of Nero's reign; but it seems more natural to compute them from Paul's being delivered into the hands of Felix. However, we have here much the same management of Paul's case as we had in the foregoing chapter; cognizance is here taken of it, I. By Festus the governor; it is brought before him by the Jews (Act 25:1-3). The hearing of it is appointed to be, not at Jerusalem, as the Jews desired, out at Caesarea (Act 25:4-6). The Jews appear against Paul and accuse him (Act 25:7), but he stands upon his own innocency (Act 25:8); and to avoid the removing of the cause to Jerusalem, to which he was pressed to consent, he at length appeals to Caesar (Act 25:9-12). II. By king Agrippa, to whom Festus relates his case (Act 25:13-21), and Agrippa desires he might have the hearing of it himself (Act 25:22). The court is accordingly set, and Paul brought to the bar (Act 25:23), and Festus opens the cause (Act 25:24-27), to introduce Paul's defence in the next chapter.
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
І вони ані в храмі, ані в синагогах, ні в місті мене не здиба́ли, щоб я з ким сперечався, або колотнечу в наро́ді здіймав.
І сталось, по трьох днях Павло скликав знатніших з юдеїв. Як зійшлися ж вони, він промовив до них: „Мужі-браття! Не вчинив я нічого проти люду чи звича́їв отцівських, та проте́ мене ви́дано з Єрусалиму ув'я́зненого в руки римля́н.
Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас.
І сказав Єремія до царя Седекії: „Що́ я згрішив тобі й рабам твоїм та цьому наро́дові, що ви віддали мене до в'язни́ці?
А вони відказали йому: „Не оде́ржали ми ні листів із Юдеї про тебе, ані жоден із братів не прийшов, і не звістив, і не казав чого злого про тебе.
І вп'явся очима Павло на той синедріо́н і промовив: „Мужі-браття, я аж по сьогоднішній день жив для Бога всім добрим сумлі́нням!“
Він відважився навіть збезчестити храм, і його ми схопи́ли були, і судити хотіли за нашим Зако́ном.
Тоді Даниїл заговорив із царем: „Ца́рю, навіки живи!
Бо я був справді вкрадений із Краю єврейського, а також тут я не вчинив нічого, щоб мене вкинути до цієї ями“.
Та Павло відказав: „Я стою перед судом ке́саревим, де належить мені суд прийняти. Юдеїв нічим я не скри́вдив, як і ти дуже добре те знаєш.