Євангелія від Івана 1:1

Подивись уважно на конструкцію цього вірша — вона побудована як три удари молотка. «На початку було Слово» — це відлуння самого першого рядка Біблії, Буття 1:1: «На початку Бог створив небо та землю». Іван свідомо ставить нас у ту саму точку — до створення світу, до часу як такого. Але тоді, де в Бутті з'являється Бог-Творець, тут з'являється «Слово» — і одразу постає запитання: хто це?

Друга фраза — «а Слово в Бога було» — каже, що це Слово існує поруч із Богом, у стосунку з Ним, як особа з особою. Третя — «і Бог було Слово» — раптом каже, що це Слово Само є Богом. Три речення, і кожне рятує нас від невірного висновку попереднього: перше показує вічність Слова, друге — що Воно не просто «розчинене» в Богові, а окрема Особа в стосунку, третє — що ця Особа не менший, не другорядний бог, а справжній Бог у повноті Jamieson-Fausset-Brown.

Це не абстрактна філософія заради філософії. Іван пише пролог до свого євангелія, і вже за кілька рядків ( Івана 1:14) це саме Слово «сталося тілом» — стало людиною з плоті й крові. Тобто весь цей високий, майже поетичний початок веде до одного: Той, хто перед усім часом був з Богом і був Богом, — став людиною, яку можна було торкнутися руками.

Тут християни століттями сходилися в головному (Христос — вічний Бог), але суперечки виникали навколо перекладу третьої фрази. Деякі групи (наприклад, Свідки Єгови) перекладають «і Слово було богом» — з малої літери, натякаючи на нижчого, створеного бога. Грецька конструкція це не підтверджує: тут немає артикля перед «Бог» не тому, що йдеться про меншого бога, а тому, що йдеться про якість, природу — Слово є Богом за суттю, хоча Воно й відрізняється як особа від Того, з ким Воно «було» Matthew Henry.

Євангеліє від Івана написане, найімовірніше, наприкінці першого століття — десь між 85 і 95 роками по Христу, коли автор, апостол Іван, був уже старою людиною, останнім живим свідком, який ходив із Ісусом. Писав він, найвірогідніше, з міста Ефес, великого грецького культурного центру в Малій Азії (сучасна Туреччина), для церков, які складалися і з євреїв, і з язичників-греків.

Це важливо, бо слово «Логос» (те, що переклали як «Слово») мало вагу для обох аудиторій одразу. Для греків, вихованих на філософії, «логос» означав розумний принцип, що тримає всесвіт у порядку — щось безособове, космічний закон розуму. Для євреїв «слово Господнє» — це було живе, дієве вираження Божої сили і мудрості, те, чим Бог творив ( Псалом 33:6,9) і промовляв через пророків Tyndale.

До того ж у той час у синагогах уже читали арамейські переклади Старого Завіту (їх звали таргумами), де слово «Мемра» — «Слово Господа» — часто вживалося замість імені Бога там, де текст говорив про Боже діяння в світі Matthew Henry. Тобто єврейський читач, чуючи «Слово», не думав про абстракцію — він чув майже ім'я Бога.

На вулицях тодішньої церкви також бродили ранні форми єресі — вчення, що заперечували повну божественність або повну людяність Христа. Іван пише не в порожньому просторі: він б'є прямо в ці спотворення, стверджуючи з першого рядка — це Слово було Богом, і воно ж (як побачимо у 14 вірші) стало справжньою людиною. Це фундамент, на якому стоїть усе євангеліє.

Ключове слово тут — λόγος (lógos), G3056 Strong's. Буквально це «сказане слово», «думка, виражена мовою», але Іван бере це слово і навантажує його вагою, якої воно ще не мало ніде в грецькій літературі: з артиклем, у Івана, воно стає — як каже сам Strong's — «Божественним Вираженням, тобто Христом» Strong's. Це слово-мосток: греки чули в нього філософію, євреї — Боже діюче Слово творіння.

Друге, на що варто звернути увагу — маленьке слівце πρός (prós), G4314 Strong's, перекладене тут «в» («в Бога було»). Це прийменник напрямку, «до», «обличчям до». Це не «Слово було десь біля Бога», а щось ближче до «Слово було лицем до лиця з Богом» — вираз близькости, спільноти, живого стосунку двох, а не одної розчиненої маси.

Третє — θεός (theós), G2316 Strong's у фразі «і Бог було Слово». У грецькому оригіналі порядок слів інший, ніж в українському: буквально «і Бог був Слово», без артикля перед «Бог». Це граматично тонкий момент, але важливий: відсутність артикля тут вказує не на «якийсь бог», а на якість, суть — Слово мало саму природу Бога, було Богом за сутністю, не будучи водночас тотожним з Тим, з Ким Воно «було».

І ще — ἦν (ēn), G2258 Strong's, форма минулого тривалого часу дієслова «бути». Це не «сталося», не «з'явилося» — це «постійно існувало», без початку, безперервно. Слово не почало існувати «на початку» — Воно вже було там, коли почався сам початок.

Цей вірш — не введення до якоїсь ідеї про Христа. Це введення до Самого Христа. Все, що Іван скаже далі в цьому євангелії — про хліб життя, про доброго пастиря, про воскресіння і життя — стоїть на цьому фундаменті: Той, про кого йде мова, існував раніше за час, раніше за створення, і Він — Бог.

Подивись, як Сам Ісус пізніше молиться саме цими категоріями: «прослав Мене тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав» ( Івана 17:5). Він не просить про нову славу — Він просить повернути ту, яку мав до створення світу. Це прямий відгук на «На початку було Слово».

А коли доходимо до Івана 1:14 — «І Слово сталося тілом» — стає ясно, куди веде весь цей високий початок: Той, хто був з Богом і був Богом, зійшов у людське тіло. Це і є та обіцянка, яку тримав Ісая, коли пророкував про Еммануїла — «З нами Бог» ( Матвія 1:23). Не посланець від Бога, не ангел, не пророк, а Сам Бог, що прийшов жити серед нас.

Апостол Павло скаже майже те саме іншими словами: «Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним» ( Филип'ян 2:6) — і потім упорожнив Себе, ставши слугою. А в Об'явленні 19:13 Іван побачить воскреслого Христа знову — і назве Його тим самим ім'ям: «Слово Боже», тепер уже одягненого в шату, покрашену кров'ю, — Слово, яке колись творило світ, тепер спокутувало його ціною Своєї крові.

Так один вірш тримає в собі всю дугу Євангелія: вічність, втілення, хрест, слава.

Цей вірш не дає тобі затишної, безпечної теорії про Бога. Він ставить тебе перед вибором. Якщо Слово справді було Богом і справді стало людиною — тоді Ісус Христос не один із релігійних учителів, не один із варіантів, серед яких можна вибирати. Він — сама точка, в якій вічний Бог зійшов у твою історію.

Це коштує тобі чогось конкретного: воно забирає в тебе право тримати Ісуса на безпечній відстані — «хороший учитель», «приклад для наслідування», «моральний авторитет». Якщо Він — Слово, яке було Богом, тоді або ти вклоняєшся Йому, або ти в бунті проти найпершого факту всесвіту.

Френсіс Юній, читаючи цей вірш замолоду, тремтів весь день, не знаючи, де він і що робить — і саме звідти почалась його віра Matthew Henry. Питання до тебе просте: коли ти останній раз читав це не як знайому фразу з підручника, а як удар грому?

І ще одне, тихіше: якщо це Слово існувало «на початку», раніше за твою історію, раніше за твої рани і твої гріхи, то Воно не застаріло, не втратило актуальності, не потребує твого «оновлення» під сучасність. Ти можеш прийти до Нього рівно так, як ти є, — але прийти саме до Нього, а не до вигаданого, зручнішого образу.

• Господи, я вклоняюся Тобі як Слову, що було з Тобою і було Богом ще до початку часу — прости мені, коли я тримав Ісуса лише як гарного вчителя, а не як Творця.
• Дай мені серце, яке тремтить перед цією правдою, а не ковзає по ній звично, як по знайомому тексту.
• Навчи мене довіряти Тому, Хто був «на початку» — навіть у ситуаціях мого життя, які здаються хаосом без початку і кінця.
• Дякую Тобі, що вічне Слово стало тілом заради мене — допоможи мені жити так, наче я справді вірю в цю ціну.
• Господи, покажи мені, де я досі тримаю Тебе на безпечній відстані, і дай сміливість підійти ближче.

• Коли ти чуєш «Ісус — Бог», це справді вражає тебе — чи це вже просто фраза, яку ти повторюєш без ваги?
• Чи є сфери твого життя, де ти ставишся до Христа як до порадника, а не як до Творця й Володаря всього?
• Якщо Слово існувало раніше за будь-яку твою біль, будь-яку твою травму — як це змінює те, як ти молишся про своє минуле?
• Френсіс Юній тремтів цілий день після цього вірша. Що заважає тобі бути таким же вразливим перед Богом сьогодні?
• Чи є в тебе спокуса зробити Ісуса «зручнішим», меншим за те, що каже цей вірш? Чому саме зараз тобі так зручніше?