Євангелія від Івана 10:10

Подивись уважно на структуру цього вірша: два речення, дві протилежні картини. Спочатку — злодій, і в оригіналі там аж три дієслова, які йдуть одне за одним, як удари: красти, вбивати, нищити Strong's. Це не випадкова послідовність — вона наростає: спочатку крадіжка, потім насильство, потім тотальне знищення. А потім — різкий поворот: "Я прийшов". Не "я теж прийшов щось узяти", а прийшов дати. І дає Він не просто "життя" в сенсі "ще трохи існування", а життя "надостатком" — переповнене, через край.

Легко проґавити, кому Ісус це каже. Це продовження притчі про двері та доброго пастиря ( Івана 10:1–9), і сказано це відразу після того, як фарисеї щойно вигнали зі синагоги зціленого сліпця — просто за те, що той повірив в Ісуса ( Івана 9:34–35). Тобто "злодій" тут — не абстрактне зло взагалі, а конкретний натяк на релігійних провідників, які мали б пасти Божий народ, а замість того обкрадають і виганяють людей Tyndale. Джон Ґілл і Адам Кларк читають це саме так — як звинувачення фальшивим пастирям, які використовують людей для своєї вигоди John Gill Adam Clarke.

Це місце в четвертому Євангелії, де Ісус розкриває серію "Я є" — двері, добрий пастир. Тут християни іноді розходяться в акцентах: чи "життя надостатком" — це насамперед про вічність, спасіння душі (так читає більшість Реформатських коментаторів), чи це також обіцянка повноти вже зараз, у цьому житті. Обидва відтінки в тексті присутні, але варто одразу застерегти: це не обіцянка матеріального достатку чи безтурботного життя — Ісус говорить про якість буття, яке приходить від близькості з Богом, а не про банківський рахунок.

Євангеліє від Івана написане, найімовірніше, наприкінці I століття, десь між 85 і 95 роками, ймовірно в Ефесі — грецькому місті на заході сучасної Туреччини, де жила велика юдейсько-грецька громада християн. До цього часу віруючих у Ісуса юдеїв уже почали виганяти зі синагог — саме цей біль стоїть за сценою в Івана 9, де зціленого сліпого викидають геть за визнання віри.

Розмова про пастиря та злодія відбувається восени, і за кілька віршів ( Івана 10:22) Іван прямо вказує, що це було на святі Освячення Храму — Ханука, свято, яке юдеї святкували на згадку про повстання Маккавеїв у II столітті до Христа. А та історія була саме про зрадливих священників і правителів, які продали Храм чужинським царям і призвели народ до катастрофи Tyndale. Коли Ісус говорить про "злодіїв", які крадуть і руйнують, слухачі одразу чули відлуння цієї національної травми — і ще давнішого звинувачення пророка Єзекіїля проти "пастирів Ізраїлю", які пасли самих себе, а не отару ( Єзекіїль 34).

Отже, це не проповідь у вакуумі — це пряме звинувачення тодішнього релігійного керівництва Єрусалима, сказане на їхньому ж святі, у їхньому Храмі.

Три дієслова злодія варто розглянути окремо. κλέπτω (kléptō, G2813) — "красти", звідси й іменник κλέπτης (kléptēs, G2812), "злодій" — той, хто бере крадькома Strong's. Далі йде слово, яке в перекладі виглядає буденно — "убивати" — але в грецькому оригіналі стоїть θύω (thýō, G2380), а це слово буквально означає "заколоти, зарізати як жертву" — так говорили про забій тварини на вівтарі Strong's. Тобто злодій не просто "усуває" — він ріже, як м'ясник. І нарешті ἀπόλλυμι (apóllymi, G622) — "знищити повністю, занапастити" — те саме слово, яким описують загублену вівцю чи те, що гине безповоротно Strong's.

А тепер слово, яке несе всю вагу другого речення: περισσός (perissós, G4053) — "надлишковий, надмірний, більше ніж достатньо" Strong's. Це не "прожитковий мінімум" життя — це образ переповненої чаші, того, що ллється через край. І стоїть воно поряд із ζωή (zōḗ, G2222) — "життя", але в Євангелії від Івана це слово майже завжди означає не просто біологічне існування, а те справжнє, вічне життя, яке походить від самого Бога.

Варто відзначити й ἔρχομαι (érchomai, G2064) — "приходжу". У Євангелії від Івана це дієслово Ісус вживає про себе знову і знову, коли говорить про Свою місію: Я прийшов не випадково, а з метою.

Тут не треба шукати прихований натяк на Христа — Він сам говорить про Себе відкрито. Це один із найпряміших підсумків усієї Його місії у Євангелії від Івана. Порівняй із Лукою 19:10: "Син Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло" — те саме слово "прийшов", та сама мета порятунку. Або з Матвія 20:28 — Він прийшов не щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати життя як викуп. Ти бачиш візерунок: Ісус описує Себе не як вчителя, що приносить інформацію, і не як суддю, що приносить вирок ( Івана 3:17, Івана 12:47 прямо це заперечують), а як Того, хто приносить саме життя — своєю смертю і своїм воскресінням.

Слово ζωή тут не випадкове: у Івана 6:33 і 6:51 Ісус називає Себе хлібом життя, який дає Своє тіло "за життя світу". Тобто "надостатку життя" з Івана 10:10 і "хліб життя" з 6-го розділу — це одна і та ж обіцянка, сказана двома різними образами: пастир, який захищає отару ціною власного життя, і хліб, який годує голодних ціною власного тіла. А те, що це життя не має кінця, підтверджує Послання до Євреїв 7:25 — Він живий назавжди, щоб завжди заступатися за тих, хто приходить до Бога через Нього. Пастир не просто рятує один раз і йде геть — Він залишається живим Пастирем назавжди.

І ще одна деталь: Павло у 1 Тимофія 1:15 каже, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішних, "із яких перший — я". Абсолютно те саме "прийшов" — і абсолютно та сама щирість: не абстрактна доктрина про спасіння, а особисте визнання, що це стосується саме мене.

Постав собі чесне запитання: хто останнім часом пас твою душу? Не в теорії — на практиці. Кому ти віддав право говорити тобі, що таке "добре життя"? Реклама обіцяє повноту через речі. Соцмережі обіцяють значущість через увагу інших. Робота обіцяє сенс через продуктивність. Жоден із цих голосів прямо не каже: "я прийшов, щоб украсти в тебе"— вони завжди приходять з посмішкою і обіцянкою. Але подивись на плід: спустошення, тривога, порожнеча після короткого задоволення. Це і є злодій, про якого говорить Ісус — не завжди рогатий і в масці, часто ввічливий і привабливий.

А Ісус пропонує щось інше — не короткий сплеск задоволення, а життя, яке переповнюється, навіть коли обставини важкі. Це не дешева обіцянка легкого життя. Це обіцянка, яку Він виконав ціною власної крові — Пастир, який справді "θύω", справді ліг під ніж замість вівці.

Питання до тебе сьогодні гостре: чи довіряєш ти Йому настільки, щоб перестати шукати життя деінде? Це коштує реальної відмови — від контролю, від того, щоб самому вирішувати, що для тебе "достатньо". Це означає визнати, що твої власні спроби наповнити себе часто виявлялись злодіями в масці друзів. Прийди сьогодні до єдиних дверей, а не через паркан.

• Господи, покажи мені чесно, кому чи чому я дозволив пасти мою душу замість Тебе.
• Ісусе, добрий Пастирю, навчи мене впізнавати злодіїв — те, що обіцяє повноту, а насправді краде, вбиває і нищить.
• Дякую Тобі, що Ти прийшов не судити мене, а дати мені життя — прошу, наповни мене цим життям надостатку сьогодні.
• Допоможи мені довіряти Тобі навіть тоді, коли обставини не виглядають "переповненими", а бідними й важкими.
• Господи, зроби мене таким пастирем для інших — вдома, на роботі, серед друзів — який віддає, а не краде.

• Що в моєму житті останнім часом обіцяло "повноту", а насправді залишило мене спустошеним?
• Чи справді я вірю, що Ісус — джерело мого життя, чи я тихо шукаю "надостатку" деінде, а до Нього приходжу лише коли все інше не спрацювало?
• Кого я, можливо, "обкрадаю" — своєю зверхністю, байдужістю, використанням людей для власної вигоди?
• Якби Ісус запитав мене прямо: "чи маєш ти життя надостатком, чи ледь виживаєш?" — що б я відповів чесно, без побожних фраз?
• Що мені реально коштувало б довіритися Христу як єдиному Пастирю замість того, щоб самому контролювати своє життя?