Левит 26:31
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
І вчиню́ міста ваші руїною, і поспусто́шую ваші святині, — і не прийму́ ваших пахощів любих.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
Their towns and their sanctuaries He would destroy, because He took no pleasure in their sacrificial worship. מקדּשׁים are the holy things of the worship of Jehovah, the tabernacle and temple, with their altars and the rest of their holy furniture, as in Ps. 68:36; Psa 74:7. ניחח ריח (Lev 1:9) is the odour of the sacrifice; and ריח, to smell, an anthropomorphic designation of divine satisfaction (cf. Amo 5:21; Isa 11:3).
Відкрити джерело ↗This chapter is a solemn conclusion of the main body of the levitical law. The precepts that follow in this and the following book either relate to some particular matters or are repetitions and explications of the foregoing institutions. Now this chapter contains a general enforcement of all those laws by promises of reward in case of obedience on the one hand, and threatenings of punishment for disobedience on the other hand, the former to work upon hope, the latter on fear, those two handles of the soul, by which it is taken hold of and managed. Here is, I. A repetition of two or three of the principal of the commandments (Lev 26:1, Lev 26:2). II. An inviting promise of all good things, if they would but keep God's commandments (Lev 26:3-13). III. A terrible threatening of ruining judgments which would be brought upon them if they were refractory and disobedient (v. 14-39). IV. A gracious promise of the return of mercy to those of them that would repent and reform (Lev 26:40, etc.). Deu. 28 is parallel to this.
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
І сказав я до царя: „Нехай цар живе навіки! Чому́ не буде сумне́ обличчя моє, коли місто дому гробі́в батьків моїх поруйноване, а брами його попа́лені огнем!“
Покинув Господь Свого же́ртівника, допусти́в побезче́стити святиню Свою́, передав в руку во́рога му́ри пала́ців її, — вороги́ зашуміли в Господньому домі, немов би святко́вого дня!
Лев вихо́дить із своєї гуща́вини, і той, хто нищить народи, вируша́є із місця свого́, щоб твій край оберну́ти на руїну, і спусто́шені будуть міста́ твої, так що забра́кне і ме́шканця!
Старо́го, юнака, і ді́вчину, і дітей та жінок позабива́йте доще́нту, а до кожної люди́ни, що на ній цей знак, не піді́йдете; а зачне́те від Моєї святині“. І зачали́ вони від тих старих людей, що були перед домом.
Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви,
І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: „Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.
Гноби́тель простяг свою руку на всі її ска́рби, і бачить вона, що в святиню її увіходять пога́ни, про яких наказав Ти: „Не вві́йдуть вони в твої збо́ри!“
О так, — через вас Сіон буде на поле зао́раний, а Єрусалим на руїни обе́рнеться, а гора́ храмова́ стане взгі́р'ями лісу.
то вчиню́ з оцим домом, як з Шіло́, а місто це дам на прокля́ття для всіх наро́дів землі“.
„Сину лю́дський, зверни ти обличчя своє до Єрусалиму, і крапай словами на святині, і пророкуй на землю Ізраїлеву.