Захарія 7:2
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
І послав Бет-Ел Сар'ецера й Реґем-Ме́леха та людей його, щоб Господа вблага́ти,
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
We have done with the visions, but not with the revelations of this book; the prophet sees no more such signs as he had seen, but still "the word of the Lord came to him." In this chapter we have, I. A case of conscience proposed to the prophet by the children of the captivity concerning fasting, whether they should continue their solemn fasts which they had religiously observed during the seventy years of their captivity (Zac 7:1-3). II. The answer to this question, which is given in this and the next chapter; and this answer was given not all at once, but by piece-meal, and, it should seem, at several times, for here are four distinct discourses which have all of them reference to this case, each of them prefaced with "the word of the Lord came," (Zac 7:4-8 and Zac 8:1, Zac 8:18). The method of them is very observable. In this chapter, 1. The prophet sharply reproves them for the mismanagements of their fasts (Zac 7:4-7). 2. He exhorts them to reform their lives, which would be the best way of fasting, and to take heed of those sins which brought those judgments upon them which they kept these fasts in memory of (Zac 7:8-14). And then in the next chapter, having searched the wound, he binds it up, and heals it, with gracious assurances of great mercy God had yet in store for them, by which he would turn their fasts into feasts.
Відкрити джерело ↗7:2 to seek the Lord’s favor (literally to soften the face of the Lord): They were asking God to grant a petition or to rule on a question. Their request was probably accompanied by a sacrifice or offering.
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
І при́йдуть ме́шканці одного міста до другого, кажучи: Ходімо, ходімо вблага́ти Господа, шукати Господа Саваота! Піду́ також я.
Чи справді забив його Єзекія, цар Юдин, та ввесь Юда? Чи ж він не побоявся Господа, і не зла́годив Господнього лиця? І Господь пожалував щодо того зла, яке говорив був на них. А ми вчинимо таке велике зло на свої душі?
А цар відповів і сказав до Божого чоловіка: „Умилости́в лице Господа, Бога твого, і помолися за мене, і нехай ве́рнеться рука моя до мене!“ І чоловік Божий умилости́вив Господнє лице, і царська́ рука вернулася до нього, і була, як перед тим...
І я сказав: Тепер филисти́мляни зі́йдуть до мене до Ґілґалу, а Господнього лиця я ще не вблагав. І я вирішив, і приніс цілопа́лення!“
Всі отари кеда́рські зберу́ться до тебе, барани́ невайо́тські послу́жать тобі, — вони пі́дуть усі на Мій ві́втар, як жертва приє́мна, і Я просла́влю дім слави Своєї!
І Мойсей став благати лице Господа, Бога свого, та й сказав: „На́що, Господи, розпа́люється гнів Твій на народ Твій, якого Ти випровадив з єгипетського кра́ю силою великою та міцно́ю рукою?
„Візьми від вигна́ння, від Хелдая, і від Товійї, і від Єдаї, і при́йдеш ти того дня, і ввійдеш до дому Йошійї, Цефанієвого сина, що прийшли з Вавилону.
щоб вони за́вжди прино́сили па́хощі в жертву Небесному Богові та молилися за життя царя та синів його.