Авакум 3:18

Подивись уважно на перше слово: "то" (в оригіналі — сполучник контрасту, щось на кшталт "а я ж"). Це слово-завіса, за якою ховається весь вірш 17 — картина повного господарського краху: смоківниця не зацвіте, виноград не дасть плоду, олива обманить, поля не вродять хліба, отари загинуть у кошарах. Це не метафора поганого настрою — це загроза голодної смерті для землеробського народу. І саме після цього переліку катастроф Авакум каже: "а я". Не "а Бог", не "а обставини зміняться" — а я, особисто, зроблю вибір радіти.

Зверни увагу — тут два різні дієслова радості поставлені поруч: "тішитись" і "радітиму". У єврейській мові це дві окремі, дуже тілесні форми радості — не тиха втіха, а щось на кшталт підстрибування, кружляння від сильного почуття Strong's. Це не стоїчне "витерплю" — це рішення на танець посеред пустелі.

Це останній акорд книги. Розділ 1 — Авакум скаржиться Богові на насильство в Юдеї. Розділ 2 — Бог відповідає видінням про суд над Вавилоном. Розділ 3 — молитва-псалом, написана за зразком Давидових псалмів, із музичними позначками, як для хору Matthew Henry. Пророк починає з жаху перед Божим судом (3:2), згадує величні діяння Бога в минулому (вихід з Єгипту), і закінчує цим переломним "а я".

Тут християни інколи розходяться: чи це "радість наперекір" — щире визнання болю, яке не заперечує страждання, а проходить крізь нього Keil-Delitzsch Old Testament — чи спроба духовного позитивного мислення, яка тікає від реальності. Текст сам підказує відповідь: радість тут не заперечує голод, вона іде поруч із ним.

Авакум пророкував приблизно між 605 і 597 роками до Різдва Христового — часом, коли маленьке царство Юдея опинилося затиснутим між двома імперіями: слабіючим Єгиптом і стрімко зростаючим Вавилоном під владою Навуходоносора. Пророк починає книгу зі скарги: чому Бог мовчить, дивлячись на насильство і несправедливість усередині самої Юдеї? Відповідь Бога шокує: Він піднімає халдеїв (вавилонян) — народ ще жорстокіший і безбожніший, ніж юдеї, — щоб покарати Свій же народ. Це те, з чим Авакум бореться в другому розділі: як святий Бог може використати ще гірше зло, щоб покарати менше зло?

Розділ 3 написаний як гімн, схожий на храмові псалми, з позначкою "для співака на струнних знаряддях" Matthew Henry — тобто це не приватний щоденник, а текст, призначений для громадського богослужіння, для народу, який доведеться цим молитися пізніше, під час самого вавилонського полону — коли армія Навуходоносора зруйнує Єрусалим у 586 році до Різдва Христового і виведе вцілілих у полон.

Картина в 17-му вірші — не абстракція. Смоківниця, виноград, олива, поле, отара, стадо — це весь харчовий цикл ізраїльського селянина. Втратити все це одночасно означало голод, а не просто "поганий рік". Авакум пише це до того, як навала стала фактом — він бачить її наближення пророчим зором і вже зараз вирішує, як він відповість, коли вона прийде.

Два дієслова радості несуть на собі вагу всього вірша. עָלַז (ʻâlaz, H5937) означає буквально "підстрибувати від радості, тріумфувати" Strong's — тілесна, вибухова реакція. גִּיל (gîyl, H1523) — ще цікавіше слово: його корінь означає "крутитися, обертатися під впливом сильної емоції" — так само можна описати і танець радості, і тремтіння від страху Strong's. Тобто саме слово несе в собі й екстаз, і трепет — Авакум не позбувся страху, він радіє тремтячи.

יְהֹוָה (Yᵉhôvâh, H3068) — особисте, заповітне ім'я Бога, те саме, яким Він назвав Себе Мойсею при неопалимій купині: Я є Той, Хто є. Авакум не радіє абстрактному "богу", а Тому, з Ким у нього — і в усього народу — є завіт, історія, зв'язок.

יֶשַׁע (yeshaʻ, H3468) — "спасіння, визволення" Strong's. Це слово — той самий корінь, від якого походить ім'я Ісус (Єшуа — "Господь спасає"). Коли Авакум каже "Бог спасіння мого", він буквально тримається за те, що це слово ще тільки чекає свого повного втілення.

Слово "спасіння" (yeshaʻ) у цьому вірші — та сама смислова серцевина, з якої виростає ім'я Ісус. Авакум ще не знає цього імені, але він уже тримається за реальність, яку це ім'я потім назве: Бог, Який рятує. Пророк Ісая скаже те саме іншими словами: "Я радісно буду втішатися Господом... бо Він зодягнув мене в шату спасіння" ( Ісая 61:10) — і саме цей уривок Ісус прочитає в назаретській синагозі, оголосивши, що це сповнюється в Ньому ( Луки 4:18-21).

Але глибше — Авакум показує візерунок, який досконало проявиться в Гетсиманському саду. Пророк стоїть перед абсолютним спустошенням (голод, смерть, крах усього видимого) і все ж обирає радість не тому, що обставини добрі, а тому, що Бог — добрий. Це та сама логіка, яку автор Послання до євреїв застосує до Христа: Він "замість радості, яка була перед Ним, перетерпів хреста" (Євреям 12:2) — радість не після страждання, а радість, яка пронизує саме страждання, тримаючись на тому, що за ним стоїть.

Це також та радість, яку Павло описує з римської в'язниці: "Радійте в Господі за́всіди" ( Филип'ян 4:4) — не наказ ігнорувати біль, а свідчення людини, яка навчилась того самого, чого навчився Авакум: радість, яка коріниться не в обставинах, а в особі Бога. І це та радість, про яку Петро пише переслідуваним християнам: "Ви Його любите, не бачивши... вірувавши, радієте невимовною й славною радістю" ( 1 Петра 1:8) — радість, що бачить спасіння раніше, ніж бачить його плоди.

Спробуй чесно назвати свою "смоківницю без плоду" прямо зараз. Може, це діагноз, який не хочеться вимовляти вголос. Може, стосунки, які висихають на очах. Може, рахунок у банку, який не дає спати. Авакум не каже тобі закрити очі на це і вдавати, що все добре. Він дивиться прямо на порожні кошари й порожні поля — і все одно каже: "а я".

Ось у чому ціна цього вірша: він вимагає від тебе рішення радіти до того, як прийде полегшення. Не після врожаю — до врожаю. Не коли Бог відповість на молитву так, як ти хочеш, — а поки відповіді ще немає. Це не позитивне мислення і не заперечення болю — саме слово "gîyl" у єврейській тримає в собі і тремтіння, і танець одночасно Strong's. Тобі не потрібно перестати боятися, щоб радіти. Тобі потрібно перестати чекати, поки страх зникне, перш ніж почати радіти.

Це коштує гордості — визнати, що твоя радість не залежить від того, наскільки добре складається твоє життя. Це коштує контролю — бо ти більше не можеш використовувати обставини як виправдання для відчаю. І це вимагає чесності перед Богом: не вдавай, що поля вродили, коли вони не вродили. Скажи Йому правду про смоківницю. А потім, дивлячись на порожні гілки, скажи Йому: "а я — тішитимусь Тобою".

• Господи, я називаю Тобі те, що зараз порожнє в моєму житті — те, де я очікував плоду, а бачу тільки голі гілки.
• Навчи мене радіти Тобою, а не моїми обставинами — не тому, що я вдаю, ніби все добре, а тому, що Ти справді добрий.
• Прости мені, що я так часто чекаю, поки Ти виправиш ситуацію, перш ніж почну довіряти Тобі.
• Дай мені ту саму рішучість, яку мав Авакум — сказати "а я" посеред краху, а не після нього.
• Ти — Бог мого спасіння. Нагадуй мені це ім'я щоразу, коли я забуваю, хто Ти є.

• Якби зараз усе видиме в моєму житті "не вродило" — робота, здоров'я, стосунки, — чи змогла б я/чи зміг би я щиро сказати "а я тішитимусь Господом", чи це були б порожні слова?
• Чи моя радість зараз залежить від того, як складаються обставини, чи від того, Хто такий Бог?
• Що конкретно мені треба чесно визнати перед Богом сьогодні — свою "смоківницю без плоду" — замість того, щоб вдавати, ніби все гаразд?
• Коли я востаннє радів(-ла) Богу тремтячи — не тому, що страх зник, а всупереч тому, що він ще там?
• Чи вірю я, що ім'я "Бог спасіння мого" стосується не лише вічності, а й цього конкретного тижня мого життя?