Вихід 2:14
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
А той відказав: „Хто тебе настановив за начальника та за суддю над нами? Чи ти думаєш убити мене, як ти вбив був єгиптянина?“ І злякався Мойсей та й сказав собі: „Справді, та справа стала відо́ма!“
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
This chapter begins the story of Moses, that man of renown, famed for his intimate acquaintance with Heaven and his eminent usefulness on earth, and the most remarkable type of Christ, as a prophet, saviour, lawgiver, and mediator, in all the Old Testament. The Jews have a book among them of the life of Moses, which tells a great many stories concerning him, which we have reason to think are mere fictions; what he has recorded concerning himself is what we may rely upon, for we know that his record is true; and it is what we may be satisfied with, for it is what Infinite Wisdom thought fit to preserve and transmit to us. In this chapter we have, I. The perils of his birth and infancy (Exo 2:1-4). II. His preservation through those perils, and the preferment of his childhood and youth (Exo 2:5-10). III. The pious choice of his riper years, which was to own the people of God. 1. He offered them his service at present, if they would accept it (Exo 2:11-14). 2. He retired, that he might reserve himself for further service hereafter (Exo 2:15-22). IV. The dawning of the day of Israel's deliverance (Exo 2:23, etc.).
Відкрити джерело ↗2:14 The arrogant response of the Hebrew man, “Who appointed you to be our prince and judge?” foreshadows how the rest of the Hebrews would respond to Moses in later years—they would not thank him for his efforts on their behalf. If Moses were to succeed, he would have to depend solely on a sense of his divine calling.
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
А Він відказав йому: „Чоловіче, хто поставив над вами Мене за суддю або за поді́льника?“
А коли Він прийшов у храм і навчав, поприхо́дили первосвященики й старші наро́ду до Нього й сказали: „Якою Ти вла́дою чиниш оце? І хто Тобі вла́ду цю дав?“
Та його громадяни його нена́виділи, і послали посланців услід за ним, кажучи: „Не хочемо, щоб він був над нами царем“.
А вони закричали: „Іди собі геть!“ І сказали: „Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею! Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм!“ І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері.
І зібра́лися вони на Мойсея та на Ааро́на, та й сказали до них: „До́сить вам, бо вся громада — усі вони святі, а серед них Госпо́дь! І чому́ ви несе́теся понад зборами Господніми?“
Чи мало того, що ти вивів нас із кра́ю, який тече́ молоком та медом, щоб повбивати нас у пустині? Хочеш ще панувати над нами, щоб бути також вельмо́жею?
Цього Мойсея, що його відцурались вони, сказавши: „Хто наставив тебе за старшо́го й суддю“, цього Бог через Ангола, якому з'явився в кущі, послав за старшо́го й визво́льника.
І промовив до Лота Аврам: „Нехай сварки не буде між мною та між тобою, і поміж пастухами моїми та поміж пастухами твоїми, бо близька́ ми рідня.
Страх перед люди́ною па́стку дає, хто ж наді́ю складає на Господа, буде безпечний.
Гнів царя — немов рик левчука́, а ласка́вість його — як роса на траву.