Вихід 1:10
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Станьмо ж мудріші за нього, щоб він не мно́жився! Бо буде, коли нам трапиться війна, то прилучиться й він до ворогів наших, — і буде воювати проти нас, і вийде з цього краю“.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
Increase in the Number of the IsraelitesTheir Bondage in Egypt - Exodus 1 The promise which God gave to Jacob in his departure from Canaan (Gen 46:3) was perfectly fulfilled. The children of Israel settled down in the most fruitful province of the fertile land of Egypt, and grew there into a great nation (Exo 1:1-7). But the words which the Lord had spoken to Abram (Gen 15:13) were also fulfilled in relation to his seed in Egypt. The children of Israel were oppressed in a strange land, were compelled to serve the Egyptians (Exo 1:8-14), and were in great danger of being entirely crushed by them (Exo 1:15-22).
Відкрити джерело ↗We have here, I. God's kindness to Israel, in multiplying them exceedingly (Exo 1:1-7). II. The Egyptians' wickedness to them, 1. Oppressing and enslaving them (Exo 1:8-14). 2. Murdering their children (Exo 1:15-22). Thus whom the court of heaven blessed the country of Egypt cursed, and for that reason.
Відкрити джерело ↗1:10 The people whom Pharaoh referred to as our enemies would almost certainly have been the remnants of the Hyksos (see study note on 1:8-10).
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Він хитро наш люд обманив, і силою змушував наших отців викидати дітей своїх, щоб вони не лишались живі.
Якщо скажуть вони: „Ходи з нами, чатуймо на кров, безпричи́нно засядьмо на неповинного,
і ре́мствували по наме́тах своїх, неслухня́ні були́ до Господнього голосу.
Я наді́юсь на Господа, — як же кажете ви до моєї душі: „Відлітай ти на го́ру свою, немов птах?“ Бо ось нечестиві натя́гують лу́ка, міцно ставлять стрілу́ свою на тятиву́, щоб у те́мряві до простосердих стріляти.
А тепер ходи ж, прокляни́ мені цей народ, бо він міцніший за ме́не. Може я потра́плю вдарити його, і вижену його з кра́ю, бо знаю, що кого ти поблагосло́виш, той благослове́нний, а кого прокляне́ш, — прокля́тий“.
А коли настав день, то дехто з юдеїв зібрались, та клятву скла́ли, говорячи, що ні їсти, ні пити не бу́дуть, аж доки Павла́ не заб'ють!
Нема мудрости, ані розуму, ані ради насу́проти Господа.
Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —
Буває, дорога люди́ні здається просто́ю, та кінець її — стежка до смерти.