Даниїл 9:24

Подивись уважно на цифри: "сімдесят років-тижнів" — це не сімдесят тижнів по сім днів, а сімдесят "сімок років" — тобто 490 років Adam Clarke. Даниїл щойно молився, читаючи пророцтво Єремії про сімдесят років вавилонського полону ( Даниїл 9:2), і чекав швидкого кінця. Але ангел Гавриїл дає йому набагато ширшу відповідь: не просто про відбудову стін, а про ціле, довге Боже діло, розтягнене на майже пів тисячоліття.

І от що вражає: тут перелічено шість цілей, і жодна з них — не "відбудувати місто". Вони глибші: закінчити бунт (переступ), покласти край гріху, спокутувати провину, ввести вічну правду, підтвердити пророче слово і "помазати Святеє Святих". Слово, перекладене як "призначено" — це дієслово, яке буквально означає "відрізати" шматок часу від суцільного полотна історії Strong's — Бог вирізає конкретний відрізок і каже: "ось стільки часу відведено на це". Це не розмита обіцянка "колись", а окреслений період з окресленою метою.

Легко пропустити, що мова йде не тільки про долю юдейського народу і Єрусалима — хоч так формально сказано ("твого народу... твоєї святині") — а про щось, що виходить далеко за межі одного міста. Це видно вже з того, що жодна історична подія — ні відбудова стін за Неемії, ні очищення храму за Маккавеїв — не покриває всіх шести пунктів одразу.

Тут і починається головна суперечка серед тлумачів: одні бачать виконання цього пророцтва в Антіоху Епіфані й осквернені храму в ІІ столітті до Р.Х., інші — в смерті Христа і руйнуванні Єрусалима римлянами в 70 році, треті — читають його есхатологічно, як опис усього шляху Царства Божого аж до кінця часів Keil-Delitzsch Old Testament. Матью Генрі назвав цей уривок найяснішим і найяскравішим пророцтвом про Месію в усьому Старому Завіті Matthew Henry — і саме тому цей вірш став полем такої напруженої богословської боротьби.

Уяви собі старого чоловіка — Даниїла, — який колись підлітком був вирваний з Єрусалима і вивезений у Вавилон, а тепер, через десятиліття, живе при дворі перської імперії, бо Вавилон уже впав перед Киром Персидським (це сталося приблизно 539 року до Р.Х.). Він читає сувій пророка Єремії і бачить там обіцянку: сімдесят років полону — і край ( Єремія 25:11-12). Даниїл рахує роки — і виходить, що термін уже майже минув. Він падає на коліна, постить, одягається в лахміття і кається — не тільки за себе, а за весь народ, визнаючи, що вигнання було справедливою карою за зраду Завіту.

Це приблизно 538 рік до Р.Х. — Єрусалим і храм лежать у руїнах уже майже півстоліття, юдеї розсіяні по всій Вавилонській, а тепер Перській імперії, і питання, яке мучить кожного благочестивого юдея того часу: чи Бог ще пам'ятає про Свій народ? Чи повернеться слава, чи все скінчено назавжди?

І саме в цей момент — просто посеред молитви — приходить ангел Гавриїл, той самий, хто пізніше з'явиться Захарії і Марії в Новому Завіті. Він приносить відповідь, яка водночас втішає й приголомшує: так, буде повернення, буде відбудова — але справжнє визволення, про яке йдеться, набагато більше й довше, ніж просте повернення додому. Це відповідь не тільки на молитву про Єрусалим, а обіцянка про щось, що triumf над самим гріхом.

Ключове слово — שָׁבוּעַ (shâbûwaʻ, H7620) — буквально "сімка", "тиждень", але тут ідеться про "тиждень років" — сім років за раз, за зразком суботніх років у Левит 25:8, де юдеї рахували час циклами по сім Strong's. Помножене на שִׁבְעִים (shibʻîym, H7657) "сімдесят" — виходить 490.

Дієслово, яке перекладено "визначено" — חָתַךְ (châthak, H2852) — насправді означає "відрізати, відсікти". Це образ кравця, який відрізає точний шматок тканини від рулону — Бог не просто "планує" час, Він вирізає конкретний, обмежений відрізок історії й прикріплює до нього мету Strong's.

Слово פֶּשַׁע (peshaʻ, H6588) — "переступ" — це не дрібна помилка, це слово означає бунт, повстання проти законного володаря, зраду вірності. А ось כָּפַר (kâphar, H3722) — "спокутувати" — той самий корінь, що й слово "кіпур" (Йом Кіпур, День Спокути): буквально "покрити", закрити гріх так, щоб він більше не рахувався проти тебе. І עָוֺן (ʻâvôn, H5771) — "провина" — означає не тільки сам вчинок, а й викривлення, спотворення, яке гріх залишає в людині.

Останнє — קֹדֶשׁ (qôdesh, H6944), "святе, святиня" — у виразі "Святеє Святих" (קֹדֶשׁ קָדָשִׁים). Це слово могло означати найсвятіше місце в храмі, а могло — і саму найсвятішу Особу, яку буде помазано. Саме тут коріниться суперечка про те, чи мова про відновлений храм, чи про Христа Tyndale.

Придивись до шести пунктів у цьому вірші ще раз — і ти побачиш, що жоден політичний акт, жодна відбудова стін не могла б їх виконати. Закінчити бунт, покласти край гріху раз і назавжди, спокутувати провину, ввести вічну (не тимчасову!) правду, підтвердити пророче слово, помазати Найсвятіше — це опис не ремонту міста, а порятунку самої людської природи.

Саме тому Матью Генрі й багато отців Церкви бачили тут найяскравіше пророцтво про Месію в усьому Старому Завіті Matthew Henry. Христос — це Той, Хто на хресті "покрив" (kaphar) провину людства раз і назавжди (Римлянам 5:10 — "примирилися з Богом через смерть Сина Його"). Він — Той, Хто приніс не тимчасову справедливість, а вічну правду ( Ісая 51:6,8), правду, яку не можна зносити, як стару одежу. Він — Помазаник (сам титул "Месія" означає "Помазаний") — той, про кого сказано в Псалмі 2:6: "Я помазав Свого Царя на Сіон", і хто в Ісаї 61:1 сказав про Себе: "Дух Господа на Мені, бо Господь помазав Мене" — і Він прочитав саме ці слова в назаретській синагозі, застосовуючи їх до Себе ( Луки 4:18-21).

І якщо "Святеє Святих" вказує не тільки на місце, а й на нову спільноту, освячену Його присутністю — то це продовжується в Церкві, яка стала новим храмом ( Ефесян 2:19-22) Tyndale. Пророк, подібний Мойсею, про якого говорить Петро в Дії 3:22, — теж Він.

Це не завжди пряма лінія — деякі елементи цього видіння виконались частково вже до Христа, а деякі, схоже, чекають остаточного завершення. Але серце цього вірша — обіцянка, що гріх буде не просто відкладений, а справді закінчений — і це найповніше сталося на хресті.

Даниїл молився про одне — про повернення додому, про відбудову стін. Бог відповів про інше, набагато більше — про кінець гріха назавжди. Це варто помітити в собі: ти теж часто молишся про менше, ніж те, що Бог хоче тобі дати. Ти просиш про полегшення обставин, а Він відповідає про зцілення серця.

Але тут є і незручність. Слово "переступ" (пеша) — це не помилка, це бунт, зрада. Перш ніж говорити про "вічну правду" й "помазання", текст називає гріх бунтом проти законного Царя. Чи готовий ти назвати своє минуле й теперішнє цим словом — не "я не ідеальний", а "я повстав"? Це коштує гордості.

І друге: якщо провина справді "спокутувана" — покрита — на хресті, чи живеш ти так, ніби це правда? Чи ти й далі носиш при собі старі провини, ніби Бог їх ще не покрив? Прийняти цей вірш означає повірити, що те, що зробив Христос, справді достатньо — і перестати намагатися самому "докінчити" те, що вже докінчено.

Це коштує довіри там, де ти звик покладатися на власні зусилля виправити себе.

• Господи, я визнаю, що моє минуле — це не просто помилки, а бунт проти Тебе; прости мій переступ.
• Дякую, що на хресті Ти покрив мою провину раз і назавжди — допоможи мені жити так, ніби я справді цьому вірю.
• Навчи мене чекати не тільки полегшення обставин, а глибшого зцілення серця, яке Ти хочеш мені дати.
• Дай мені вічну правду Твою замість моєї власної, тимчасової й хиткої праведності.
• Зроби мене — моє серце і моє життя — Твоєю святинею, помазаною Твоєю присутністю.

• Чи молюсь я зазвичай про менше, ніж те, що Бог насправді хоче мені дати?
• Чи є в моєму житті провина, яку я досі ношу так, ніби Христос її не покрив?
• Що означало б для мене назвати конкретний гріх не "помилкою", а "бунтом" проти Бога?
• Чи живу я так, ніби вічна правда вже дана мені — чи все ще намагаюся заслужити її сам?
• Де в моєму серці ще є місце, яке потребує "помазання" — присвяти Богу, а не собі?