Єзекіїль 3:20
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
А коли праведний відвернеться від своєї справедливости та зробить кривду, то я покладу́ спотика́ння перед ним, — і він помре, бо ти не остеріг його. Він за гріх свій помре, і не згадаються його праведні вчинки, які він робив, і кров його з твоєї руки Я буду жадати!
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
In this chapter we have the further preparation of the prophet for the work to which God called him. I. His eating the roll that was presented to him in the close of the foregoing chapter (Eze 3:1-3). II. Further instructions and encouragements given him to the same purport with those in the foregoing chapter (Eze 3:4-11). III. The mighty impulse he was under, with which he was carried to those that were to be his hearers (Eze 3:12-15). IV. A further explication of his office and business as a prophet, under the similitude of a watchman (Eze 3:16-21). V. The restraining and restoring of the prophet's liberty of speech, as God pleased (Eze 3:22-27).
Відкрити джерело ↗3:20-21 The prophet spoke to two classes of people, the righteous and the wicked. Ezekiel was to express his message indiscriminately, for both the righteous and the wicked would be judged on the basis of their response to his words (cp. Matt 13:3-9, 18-23). Those who heeded him would receive life; those who rejected his message would receive death, even if they had previously been righteous. Faith in the Lord’s word through his prophet was the sole criterion that divided those who would live from those who would die.
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
А коли б справедливий відвернувся від своєї справедливости й став робити кривду, — усі ті гидо́ти, які робить несправедливий, то чи такий буде жити? Усі справедливості його, які він робив, не згадаються, — за своє спроневі́рення, що він спроневі́рив, і за гріх свій, що згрішив, за них він помре!
Коли б справедливий відверну́вся від своєї справедливости й чинив кривду, і за те помер, то він помре за кривду свою, яку він чинив.
Коли Я скажу́ безбожному: „Конче помреш“, а ти не остереже́ш його й не будеш говорити, щоб остерегти́ несправедливого від його несправедливої дороги, щоб він жив, то цей безбожний помре за свою провину, а його кров Я зажада́ю з твоєї руки!
А „праведний житиме вірою“. І: „Коли захитається він, то душа Моя його не вподо́бає“.
Хто сіє з слізьми́, зо спі́вом той жне:
Із нас вони вийшли, та до нас не належали. Коли б були належали до нас, то залиши́лися б з нами; але вийшли, щоб відкрилось, що не всі вони наші.
І стали всі ми, як нечистий, а вся пра́ведність на́ша — немов поплямо́вана мі́сячним о́діж, і в'я́немо всі ми, мов листя, а наша провина, як вітер, несе нас.
І буде Він за святиню, і за камінь спотика́ння, і за скелю спокуси для двох домів Ізраїля, за сітку й за па́стку для ме́шканця Єрусалиму.
А Дави́д каже: „Нехай станеться стіл їхній за сітку й за па́стку, і на спокусу, та їм на заплату;
Вони повикида́ють на вулицю срі́бло своє, і за ніщо́ їхнє золото стане, — їхнє срі́бло та золото їхнє не буде могти́ врятувати їх удень гніву Господнього, ним не наси́тять своєї душі й свого ну́тра вони не напо́внять, бо їхня провина була перешкодою!