Єзекіїль 39:18
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Ви будете їсти тіло ли́царів, а кров князі́в землі будете пити, — барани́, і ві́вці, і козли́, бики́, — ситі баша́нські бики́ всі вони.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
This chapter continues and concludes the prophecy against Gog and Magog, in whose destruction God crowns his favour to his people Israel, which shines very brightly after the scattering of that black cloud in the close of this chapter. Here is, I. An express prediction of the utter destruction of Gog and Magog, agreeing with what we had before (Eze 39:1-7). II. An illustration of the vastness of that destruction, in three consequences of it: the burning of their weapons (Eze 39:8-10), the burning of their slain (Eze 39:11-16), and the feasting of the fowls with the dead bodies of those that were unburied (Eze 39:17-22). III. A declaration of God's gracious purposes concerning his people Israel, in this and his other providences concerning them, and a promise of further mercy that he had yet in store for them (Eze 39:23-29).
Відкрити джерело ↗39:18-20 In most sacrificial feasts, humans dined on slaughtered animals. This feast would allow animals to dine on slaughtered humans as though they were rams, lambs, goats, and bulls. This reversal of the great messianic banquet (Isa 25:6) features the enemies of God as the menu rather than as the invited guests.
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Поспускаю Я їх, мов овець до зарі́зу, немов барані́в із козла́ми.
І вирву тебе й кину в пустиню, тебе та всі риби річо́к твоїх; ти впаде́ш на поверхні поля, не будеш згрома́джений і не будеш позби́раний, — для зе́мної звірини́ та для птаства небесного дам Я на ї́жу тебе.
Його всіх волів повбива́йте, — хай пі́дуть вони на зарі́з! Горе їм, бо настав їхній день, час наві́щення їх!
Послухайте сло́ва оцього, коро́ви баша́нські, які на горі самарі́йській, що тиснете бідних, торо́щите вбогих, що своїм хазяя́м ви говорите: „Принеси, і ми бу́демо пити!“
Як живий Я, говорить Господь Бог, — за те, що ота́ра Моя поли́шена на здо́бич, і стала ота́ра Моя за їжу для всякої польово́ї звірини́ через брак па́стиря, і па́стирі Мої не шукають Моєї отари, а себе самих пасу́ть па́стирі Мої, а отари Моєї не пасу́ть,
маслом з худоби великої та молоком від худоби дрібно́ї, ра́зом із лоєм ягнят та бара́нів з Баша́ну й козлів, ра́зом з такою пшеницею, як лій на нирка́х, і кров виноградної я́годи пив ти вином.
А я бідний та хворий, але, Боже, — спасі́ння Твоє мене чинить могу́тнім,
А решта побита була мечем Того, Хто сидів на коні, що виходив із уст Його. І все пта́ство наїлося їхніми трупами.
А ви, ота́ро Моя, так говорить Господь Бог: Ось Я бу́ду судити між вівце́ю й вівцею, між барано́м і козла́ми.
Бо радієте ви, бо втішаєтесь ви, що спа́дщину Мою розграбо́вуєте, бо ви скачете, мов те теля по траві, та ірже́те, немов румаки́.