Єзекіїль 36:18
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
І вилив Я гнів Свій на них за ту кров, яку вилили вони на землю, та бовва́нами своїми занечи́стили її.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
We have done with Mount Seir, and left it desolate, and likely to continue so, and must now turn ourselves, with the prophet, to the mountains of Israel, which we find desolate too, but hope before we have done with the chapter to leave in better plight. Here are two distinct prophecies in this chapter: - I. Here is one that seems chiefly to relate to the temporal estate of the Jews, wherein their present deplorable condition is described and the triumphs of their neighbours in it; but it is promised that their grievances shall be all redressed and that in due time they shall be settled again in their own land, in the midst of peace and plenty (Eze 36:1-15). II. Here is another that seems chiefly to concern their spiritual estate, wherein they are reminded of their former sins and God's judgments upon them, to humble them for their sins and under God's mighty hand (Eze 36:16-20). But it is promised, 1. That God would glorify himself in showing mercy to them (Eze 36:21-24). 2. That he would sanctify them, by giving them his grace and fitting them for his service; and this for his own name's sake and in answer to their prayers (Eze 36:25-38).
Відкрити джерело ↗36:18 Israel had made the land unfit for God’s presence through murder and the worship of idols. As a result of their covenant breaking, they were expelled from the land and scattered among the nations (see Deut 29:22-28).
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Тепер лютість Свою незаба́ром Я виллю на те́бе, і Свій гнів докінчу́ проти те́бе, і тебе́ осуджу́ за твоїми дорогами, і на те́бе складу́ всі гидо́ти твої!
„Ідіть, зверніться до Господа про мене та про позосталих в Ізраїлі та в Юдеї, про слова́ цієї книги, що зна́йдена. Великий бо гнів Господній, що вилився на нас за те, що батьки наші не дотри́мували Господнього слова, щоб робити все, як написано в цій книзі“.
Він нап'я́в Свого лу́ка, як ворог, проти́вником стала прави́ця Його́, і Він вибив усе, що для ока було пожада́не, у скинії до́ньки сіонської вилив запе́клість Свою, як огонь.
Закінчи́в Господь лю́тість Свою, вилив жар Свого гніву, — і запали́в на Сіоні огонь, і поже́р він осно́ви його́!
Хто встоїть перед гнівом Його́, і хто стане у по́лум'ї люті Його? Його шал виливається, мов той огонь, і розпада́ються скелі від Нього!
то той питиме з вина Божого гніву, вина незмішаного в чаші гніву Його, і буде му́чений в огні й сірці перед ангола́ми святими та перед А́гнцем.
Тому́ Господь Бог промовляє отак: Ось ллється Мій гнів і Моя лють на це місце, на люди́ну й худо́бу, і на польові́ дерева́ та на зе́мні плоди́, — і пала́тиме він, і не зга́сне!
Або коли б Я морови́цю послав до цієї землі, і вилив би на неї свою лютість у крові, щоб вигубити з неї люди́ну й скоти́ну,
так говорить Господь Бог: Зняти заво́я й скинути корону! Це не зоста́неться так, — піднесе́ться низьке́, а високе пони́зиться!
І вилилась лютість Моя та Мій гнів, і запала́в він в Юдиних містах та на вулицях Єрусалиму, і стали вони руїною та пусти́нею, як бачите цього дня.