Єзекіїль 33:27
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Так скажеш до них: Так говорить Господь Бог: Як живий Я, — ті, хто в руїнах, попа́дають від меча, а той, хто на широкім полі, того віддам звірині́, щоб поже́рла його, а ті, хто в тверди́нях та в пече́рах, помруть від морови́ці!
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
The prophet has now come off his circuit, which he went as judge, in God's name, to try and pass sentence upon the neighbouring nations, and, having finished with them, and read them all their doom, in the eight chapters foregoing, he now returns to the children of his people, and receives further instructions what to say to them. I. He must let them know what office he was in among them as a prophet, that he was a watchman, and had received a charge concerning them, for which he was accountable (Eze 33:1-9). The substance of this we had before, Eze 3:17, etc. II. He must let them know upon what terms they stand with God, that they are upon their trial, upon their good behaviour, that if a wicked man repent he shall not perish, but that if a righteous man apostatize he shall perish (Eze 33:10-20). III. Here is a particular message sent to those who yet remained in the land of Israel, and (which is very strange) grew secure there, and confident that they should take root there again, to tell them that their hopes would fail them because they persisted in their sins (Eze 33:21-29). IV. Here is a rebuke to those who personally attended Ezekiel's ministry, but were not sincere in their professions of devotion (Eze 33:30-33).
Відкрити джерело ↗33:27-29 The rebels in Jerusalem would continue to inherit the curses of the Mosaic covenant—the sword, wild animals, and disease (see Lev 26:22-25)—until the mountains of Israel were desolate and these sinners were utterly destroyed.
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
А тепер знайте напевно, що повмираєте від меча, голоду та від зарази в тому місці, куди хочете йти, щоб жити там чужи́нцями“.
А Ізра́їльтянин побачив, що скру́тно йому, що наро́д був пригно́блений, — і народ ховався по пече́рах, і по щі́линах, і по ске́лях, і по льоха́х та по яма́х.
Упаде́ш на Ізраїлевих гора́х ти й усі відділи твої та наро́ди, що з тобою; віддам тебе на з'їдження хи́жому пта́ству, усякому крила́тому та польові́й звірині́.
А та яма, куди повкида́в Ізмаїл усі трупи тих людей, була яма велика, яку зробив був цар А́са проти Баеші, Ізраїльського царя, — її наповнив Ізмаїл, син Нетаніїн, тру́пами.
І зміцніла Мідія́нова рука над Ізраїлем. Ізраїлеві сини поробили собі зо страху перед мідіянітянами прохо́ди, що в гора́х, і печери, і тверди́ні.
І вони пі́дуть до ске́льних пече́р та до по́роху в ями від стра́ху Господнього і від пишноти́ Його ве́личі, коли при́йде Він о́страх збудити на землі!
І пішов Давид звідти, і втік до печери Адулла́м. А брати його та ввесь дім батька його почули про це, та й посхо́дилися до нього туди.
І візьму́ Я за́лишок Юди, що звернули обличчя своє на мандрівку в єгипетський край, щоб чужи́нцями замешкати там, і погинуть усі в єгипетському кра́ї, — попа́дають від меча та від голоду, погинуть від мало́го й аж до великого, повмирають від меча та від голоду, і стануть клятьбо́ю, застра́шенням, і прокля́ттям та га́ньбою.
„Сину лю́дський, ме́шканці цих руїн на Ізраїлевій землі гово́рять так: Авраам був один, та проте́ посів цей край, а нас багато, — нам да́ний цей край на спа́дщину !
І взяв Саул три тисячі ві́йська, ви́браних з усього Ізраїля, і пішов шукати Давида та людей його на поверхні газельських скель.