Єзекіїль 20:17
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
І зми́лувалось Моє око над ними, щоб не нищити їх, і не зробив Я з ними кінця́ на пустині.
Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
І сталося, коли я пророкував, то Пелатія, син Бенаніїн, помер. І впав я на своє обличчя, і закричав сильним голосом та й сказав: „О Господи Боже, Ти робиш кінець з Ізраїлевим останком!“
Та й за тих днів, — говорить Госпо́дь, — не зроблю́ Я із вами кінця́!
Бо Госпо́дь так прорік: Спусто́шенням стане ввесь край, та кінця́ йому ще не вчиню́!
І сказав Давид до Саула: „На́що ти слухаєш слів того, хто каже: Давид хоче тобі зла?
та Ти в великім Своїм милосерді не залишив їх у пустині, — стовп хмари не відходив від них удень, щоб ве́сти їх дорогою, а стовп огню́ вночі, щоб освітлювати їм дорогу, якою мали йти.
„А ти, сину лю́дський, послухай: Отак Господь Бог промовляє до кра́ю Ізраїлевого: Кіне́ць, надійшов той кінець на чотири окра́йки землі!
Тому то й Я зроблю́ з лютістю: око Моє не змилується, і милосердя не буду Я мати. І вони будуть кли́кати сильним голосом в ву́ха Мої, та Я їх не почую!“
І також Я, — не змилосе́рдиться око Моє, і не змилуюсь Я, їхню доро́гу Я дам на їхню голову!“