Єзекіїль 14:22
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
то все таки зали́шаться в ньому рештки, що будуть ви́проваджені, сини та до́чки. Ось вони вийдуть до вас, і ви побачите їхню дорогу та їхні вчинки, і будете потішені за те лихо, що Я навів на Єрусалим, за все, що Я навів був на нього.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
Hearing the word, and prayer, are two great ordinances of God, in which we are to give honour to him and may hope to find favour and acceptance with him; and yet in this chapter, to our great surprise, we find some waiting upon God in the one and some in the other and yet not meeting with success as they expected. I. The elders of Israel come to hear the word, and enquire of the prophet, but, because they are not duly qualified, they meet with a rebuke instead of acceptance (Eze 14:1-5) and are called upon to repent of their sins and reform their lives, else it is at their peril to enquire of God (Eze 14:6-11). II. Noah, Daniel, and Job, are supposed to pray for this people, and yet, because the decree has gone forth, and the destruction of them is determined by a variety of judgments, their prayers shall not be answered (Eze 14:12-21). And yet it is promised, in the close, that a remnant shall escape (Eze 14:22, Eze 14:23).
Відкрити джерело ↗14:22-23 Some survivors would emerge from the devastating judgment (14:21) and join those already in exile. They would not survive because of their righteousness or that of their relatives, but simply as an object lesson for those in exile. As the exiles saw the depravity of this remnant, they would feel better about what God had done to Jerusalem. The exiles would know that God had not acted without cause but had acted with justice in his judgment upon Jerusalem.
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
А нечисле́нних з них людей збережу́ від меча, від голоду та від зарази, щоб вони оповіда́ли про свої гидо́ти серед народів, куди поприхо́дять. І вони пізнають, що Я — Госпо́дь!“
І згадаєте там свої дороги, і всі свої вчинки, якими ви занечи́стилися, і почуєте оги́дження перед самими собою за всі ваші ли́ха, які наробили.
Бо так буде посеред землі, посеред наро́дів, як при оббива́нні оливки, немов при визби́руванні, коли збір винограду скінчи́вся.
І пішло́ на вигна́ння до Вавилону позоста́ле від меча́, і стали йому та синам його за рабів аж до зацарювання перського царства,
щоб згадала ти й засоро́милася, і не могла більше відкривати уста перед га́ньбою своєю, коли прощу́ тобі все, що ти наробила, говорить Госпо́дь Бог“.
І коли позоста́неться в ній ще десята части́на, вона зно́ву спусто́шена бу́де. Але мов з тереби́нту й мов з ду́бу, зоста́неться в них пень по зру́бі, насіння бо святости — пень ї́хній!
щоб носила ти свій сором, і соро́милася всього того, що ти наробила, потіша́ючи їх.
Бо Госпо́дь так прорік: Спусто́шенням стане ввесь край, та кінця́ йому ще не вчиню́!
Бо Господь, Бог твій — Бог милости́вий: Він не залишить тебе й не знищить тебе, і не забуде заповіту батьків твоїх, яким їм присягнув був.
бо Я із тобою, — говорить Господь, — щоб спаса́ти тебе! Бо зроблю́ Я кінець всім наро́дам, між якими тебе розпоро́шив, та з тобою кінця́ не зроблю́, і тебе покараю за правом, бо не поли́шу тебе непокараним!