Єзекіїль 12:16
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
А нечисле́нних з них людей збережу́ від меча, від голоду та від зарази, щоб вони оповіда́ли про свої гидо́ти серед народів, куди поприхо́дять. І вони пізнають, що Я — Госпо́дь!“
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
Though the vision of God's glory had gone up from the prophet, yet his word comes to him still, and is by him sent to the people, and to the same purport with that which was discovered to him in the vision, namely, to set forth the terrible judgments that were coming upon Jerusalem, by which the city and temple should be entirely laid waste. In this chapter, I. The prophet, by removing his stuff, and quitting his lodgings, must be a sign to set forth Zedekiah's flight out of Jerusalem in the utmost confusion when the Chaldeans took the city (v. 1-16). II. The prophet, by eating his meat with trembling, must be a sign to set forth the famine in the city during the siege, and the consternation that the inhabitants should be in (Eze 12:17-20). III. A message is sent from God to the people, to assure them that all these predictions should have their accomplishment very shortly, and not be deferred, as they flattered themselves they would be (Eze 12:21-28).
Відкрити джерело ↗12:16 The unhappy few survivors would confess all their detestable sins to their captors, not necessarily in repentance, but in recognition that the Lord had acted justly in judgment against them.
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Коли б був Господь Савао́т не лишив нам останку мало́го, ми були б як Содо́м, до Гомо́рри ми стали б подібні.
Бо Госпо́дь так прорік: Спусто́шенням стане ввесь край, та кінця́ йому ще не вчиню́!
і буде оста́нок дере́в його лісу такий нечисле́нний, що й хло́пець їх спише!
Бо коли б був наро́д твій, Ізра́їль, як мо́рський пісок, тільки останок із нього наве́рнеться! Заги́бель призна́чена є, щоб ви́повнилась справедливість,
бо Я із тобою, — говорить Господь, — щоб спаса́ти тебе! Бо зроблю́ Я кінець всім наро́дам, між якими тебе розпоро́шив, та з тобою кінця́ не зроблю́, і тебе покараю за правом, бо не поли́шу тебе непокараним!
І згадаєте ви про ваші доро́ги лихі та про ваші вчинки, що не добрі, і будете бри́дитися самих себе за свої провини та за гидо́ти свої.
І коли б не вкороти́лись ті дні, не спаслася б ніяка люди́на; але через ви́браних дні ті вкоро́тяться.
Бо тісні́ ті ворота, і вузька́ та дорога, що веде до життя́, — і мало таких, що знахо́дять її!
А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться,
Бо так буде посеред землі, посеред наро́дів, як при оббива́нні оливки, немов при визби́руванні, коли збір винограду скінчи́вся.