Плач Єремії 2:16
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Усі вороги твої па́щу на тебе роззя́влюють, сви́щуть й зубами скрего́чуть та кажуть: „Ми поже́рли її. Оце справді той день, що чекали його, — знайшли ми і бачимо його!“
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
The enemy in triumph express their joy over the fall of Jerusalem. The opening of the mouth (as in Psa 35:21; Job 16:10), taken in connection with what follows, is also a gesture peculiar to scornful speech. The gnashing of the teeth (Psa 35:16; Psa 37:12; Job 16:9) is here an expression of rage that has burst out. The object of "we have swallowed" is to be derived from the context ("against thee"), viz., the city of Jerusalem. Surely this" is a strong asseveration - "this is the very day." The asyndetic collection of the three verbs accords with the impassioned character of the enemy's speech. "To see" is here equivalent to living to see.
Відкрити джерело ↗The second alphabetical elegy is set to the same mournful tune with the former, and the substance of it is much the same; it begins with Ecah, as that did, "How sad is our case! Alas for us!" I. Here is the anger of Zion's God taken notice of as the cause of her calamities (Lam 2:1-9). II. Here is the sorrow of Zion's children taken notice of as the effect of her calamities (Lam 2:10-19). III. The complaint is made to God, and the matter referred to his compassionate consideration (Lam 2:20-22). The hand that wounded must make whole.
Відкрити джерело ↗2:16 Their enemies were glad that Jerusalem was defeated.
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Дру́зі мої й мої при́ятелі поставали здаля́ від моєї біди, а ближні мої поставали опо́даль.
наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
Помилуй мене, Боже, помилуй мене, бо до Тебе вдається душа моя, і в тіні́ Твоїх крил я сховаюсь, аж поки нещастя мине!
Не спочине бо бе́рло нече́стивих на долі пра́ведних, щоб пра́ведні не простягли́ своїх рук до неправди.
Поже́р мене й стер мене Навуходоно́сор, цар вавилонський, поставив мене, як той по́суд поро́жній, ковтну́в він мене́, немов змій, моїми розко́шами спо́внив свого живота, ви́пхнув мене...
Приклика́є безо́дня безо́дню на гу́ркіт Твоїх водоспа́дів, усі вали́ Твої й хвилі Твої перейшли́ надо мною.
тому́ пророкуй та й скажеш: Так говорить Господь Бог: За те, що пусто́шено й то́птано вас знавко́ла, щоб були ви спа́дком для останку наро́дів, і були ви взяті на кі́нчик язика́ й на балакани́ну наро́ду,
Ізраїль — вівця́ розпоро́шена, що ле́ви погнали її: перший жер його цар асирі́йський, а останній — цей Навуходоно́сор, цар вавилонський, розтро́щив йому кості.
Госпо́дь із Сіону пошле бе́рло сили Своєї, — пануй Ти поміж ворога́ми Своїми!
Так говорить Господь Бог: За те, що филисти́мляни чинили в по́мсті, і мстилися мстою через пого́рду в душі, щоб нищити в вічній не́нависті,