Єремія 9:15
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
І розпоро́шу Я їх серед наро́дів, яких ні вони, ні батьки їхні не знали, і пошлю Я за ними меча́, аж поки не ви́гублю їх!
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
In this chapter the prophet goes on faithfully to reprove sin and to threaten God's judgments for it, and yet bitterly to lament both, as one that neither rejoiced at iniquity nor was glad at calamities. I. He here expresses his great grief for the miseries of Judah and Jerusalem, and his detestation of their sins, which brought those miseries upon them (Jer 9:1-11). II. He justifies God in the greatness of the destruction brought upon them (Jer 9:9-16). III. He calls upon others to bewail the woeful case of Judah and Jerusalem (Jer 9:17-22). IV. He shows them the folly and vanity of trusting in their own strength or wisdom, or the privileges of their circumcision, or any thing but God only (Jer 9:23-26).
Відкрити джерело ↗9:15-16 The Lord . . . the God of Israel then issued another decree. The Lord would provide bitterness and poison in the form of exile and widespread death in unknown countries.
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
„Пощо ми сидимо́? Збирайтесь та пі́демо в тверди́нні міста та й поги́немо там, бо Господь, Бог наш, учинив, що ми зги́немо, і напоїв нас водою трійли́вою, бо ми Господе́ві згрішили“.
Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
бо це право Ізраїлеві, Зако́н Бога Якова!
Тому так промовляє Господь Савао́т про пророків оцих: Ось Я їх полино́м нагоду́ю, і водою отру́йною їх напо́ю, бо від єрусалимських пророків безбожність пішла для всієї землі!
Ти — Ти грізний, і хто перед обличчям Твоїм устоїть ча́су гніву Твого?
Бо так промовляє до мене Господь, Бог Ізраїлів: Візьми з Моєї руки ке́ліха вина цього гніву, і напо́їш ним усі наро́ди, до яких посилаю тебе.
І пони́зиться гордість люди́ни, й обни́жена буде високість люде́й, — і буде високим Сам тільки Госпо́дь того дня,
Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
А йме́ння зорі тій Поли́н. І стала третина води, як поли́н, і багато з людей повмирали з води, бо згі́ркла вона.
я кли́чу до Тебе від краю землі, коли серце моє омліва́є! На ске́лю, що вища від мене, мене попрова́дь,