Єремія 9:10
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
І Я Єрусалим на руїни відда́м, на мешка́ння шакалів, а юдські міста́ на спусто́шення дам, — і не буде мешка́нця у них!
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
In this chapter the prophet goes on faithfully to reprove sin and to threaten God's judgments for it, and yet bitterly to lament both, as one that neither rejoiced at iniquity nor was glad at calamities. I. He here expresses his great grief for the miseries of Judah and Jerusalem, and his detestation of their sins, which brought those miseries upon them (Jer 9:1-11). II. He justifies God in the greatness of the destruction brought upon them (Jer 9:9-16). III. He calls upon others to bewail the woeful case of Judah and Jerusalem (Jer 9:17-22). IV. He shows them the folly and vanity of trusting in their own strength or wisdom, or the privileges of their circumcision, or any thing but God only (Jer 9:23-26).
Відкрити джерело ↗9:10 It is unclear whether these words were uttered by the Lord or by Jeremiah. If the words belong to the Lord, they indicate that he pronounced judgment from a broken heart. If they come from Jeremiah, they show the depths of pain in his heart as he delivered the Lord’s decree. The prophet faced the difficult task of separating his patriotism and empathy for the people from his identity as the Lord’s messenger.
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Аж доки в жало́бі земля пробува́тиме, і со́хнути буде трава всього поля за зло її ме́шканців? Гине худо́ба та пта́ство, бо сказали вони: кінця нашого Він не побачить!
Тому то в жало́бу земля упаде́, і стане нещасним усякий мешка́нець на ній з польово́ю звіриною й з пта́ством небесним, і також морські риби погинуть.
не пере́йде по ньому нога лю́дська, і нога звірини́ не пере́йде по ньому, і не буде він заме́шканий сорок ро́ків.
Обстрижи́ ти воло́сся своє та й відкинь, на ли́сих гора́х здійми жа́лісний спів, бо відкинув Господь і покинув плем'я Свого гніву!
Коли б Я перепрова́див по землі люту звірину́, й обезлю́дніла б вона, і стала б вона спусто́шенням, так що ніхто не прохо́див би нею через ту звірину́,
Числе́нні па́стирі попсува́ли Мого виноградника, потопта́ли Мій у́діл, Мій улю́блений уділ вони обернули на голу пустиню!
І оберну́ Я цей край на спусто́шення та на сплюндрува́ння, і скінчи́ться пиха́ сили його, і опусто́шіють Ізраїлеві го́ри, так що не буде й перехожого.
Навіть дикі осли́ поставали на голих гора́х, вітер втягують, мов ті шака́ли, і ме́ркнуть їм очі, бо немає трави.
Бо руїни твої та пустині твої, і зруйно́ваний край твій тепер справді стануть тісни́ми для ме́шканців, і будуть відда́лені ті, хто тебе руйнував.
Повиплива́ли від сліз мої очі, моє ну́тро клеко́че, на землю печінка моя вилива́ється через зане́пад дочки́ мого люду, коли немовля́ й сосуне́ць умліва́ють голодні на пло́щах міськи́х.