Єремія 46:7
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Хто то такий підіймається, мов та Ріка́, як річки́, його води хвилю́ються?
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
How judgment began at the house of God we have found in the foregoing prophecy and history; but now we shall find that it did not end there. In this and the following chapters we have predictions of the desolations of the neighbouring nations, and those brought upon them too mostly by the king of Babylon, till at length Babylon itself comes to be reckoned with. The prophecy against Egypt is here put first and takes up this whole chapter, in which we have, I. A prophecy of the defeat of Pharaoh-necho's army by the Chaldean forces at Carchemish, which was accomplished soon after, in the fourth year of Jehoiakim (Jer 46:1-12) II. A prophecy of the descent which Nebuchadnezzar should make upon the land of Egypt, and his success in it, which was accomplished some years after the destruction of Jerusalem (Jer 46:13-26). III. A word of comfort to the Israel of God in the midst of those calamities (Jer 46:27, Jer 46:28).
Відкрити джерело ↗46:7-8 In spite of Pharaoh Neco’s boasting and the imposing presence of his soldiers, his tactics did not confuse the enemy or win the battle (cp. 1 Kgs 20:11).
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
„Так говорить Госпо́дь: Ось підіймаються во́ди із пі́вночі, і стануть вони за поті́к заливни́й, і заллю́ть вони землю та все, що на ній, місто й заме́шкалих в ньому,— і буде кричати люди́на, і кожен мешка́нець землі заголо́сить.
А війська́, що затоплювали, він зато́пить і знищить, і навіть самого воло́даря, що з ним поєднався.
Чи не затрясе́ться від цього земля, і всі мешка́нці її не впадуть у жало́бу? Вся вона захвилю́ється, мов та Ріка́, і бурхливо попли́не й обни́зиться знов, немов рі́чка Єгипту.
„Хто вона, що вихо́дить із пустині, спира́ючися на свого коханого? Під яблунею я збуди́ла тебе, — там повила́ тебе мати твоя, там тебе повила́ твоя породи́телька!“
Хто це гряде́ із Едо́му, у ша́тах черво́них із Боцри́? Хто Той пи́шний в убра́нні Своїм, що в ве́личі сили Своєї врочисто гряде́? — Це Я, що говорить у праведності, що вла́дний спаса́ти!
І по тих шостидесятьо́х і двох ти́жнях буде погу́блений Месі́я, хоч не буде на Ньому вини. А це місто й святиню знищить наро́д воло́даря, що при́йде, а кінець його — у пові́дді. І аж до кінця буде війна, гострі спусто́шення.
I пустив змій за жінкою з уст своїх во́ду, як рі́чку, щоб річка схопи́ла її.
„Хто вона, що вихо́дить із пустині, немов стовпи диму, оку́рена ми́ррою й ла́даном, всіля́кими па́хощами продавця?“