Єремія 37:13
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Та коли він був біля Веніяминової брами, то був там начальник сторо́жі, а ім'я́ йому́ Їрійя, син Шелемеї, сина Хананіїного. І схопи́в він пророка Єремію, говорячи: „Ти перехо́диш до халлеїв!“
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
When he was entering the gate of Benjamin, where Jeriah the son of Shelemiah kept watch, the latter seized him, saying, "Thou desirest to go over to the Chaldeans" (נפל אל־, see on Jer 21:9). The gate of Benjamin (Jer 38:7; Jer 14:10) was the north gate of the city, through which ran the road to Benjamin and Ephraim; hence it was also called the gate of Ephraim, Kg2 14:13; Neh 8:16. בּעל, "holder of the oversight," he who kept the watch, or commander of the watch at the gate. "The accusation was founded on the well-known views and opinions of Jeremiah (Jer 21:9); but it was mere sophistry, for the simple reason that the Chaldeans were no longer lying before the city" (Hitzig).
Відкрити джерело ↗This chapter brings us very near the destruction of Jerusalem by the Chaldeans, for the story of it lies in the latter end of Zedekiah's reign; we have in it, I. A general idea of the bad character of that reign (Jer 37:1, Jer 37:2). II. The message which Zedekiah, notwithstanding, sent to Jeremiah to desire his prayers (Jer 37:3). III. The flattering hopes which the people had conceived, that the Chaldeans would quit the siege of Jerusalem (Jer 37:5). IV. The assurance God gave them by Jeremiah (who was now at liberty, Jer 37:4) that the Chaldean army should renew the siege and take the city (Jer 37:6-10). V. The imprisonment of Jeremiah, under pretence that he was a deserter (Jer 37:11-15). VI. The kindness which Zedekiah showed him when he was a prisoner (Jer 37:16-21).
Відкрити джерело ↗37:13-16 The sentry and other officials of Judah misinterpreted Jeremiah’s action as desertion.
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Уся ця земля стане сте́пом від Ґеви до Ріммону, на пі́вдень Єрусалиму, який стане високим, і пробува́тиме на місці своє́му від брами Веніями́на аж до місця Першої брами, аж до брами Нарі́жинків, і від башти Хананеї́ла аж до царсько́го чави́ла.
І почув мурин Евед-Мелех, е́внух, який був у царсько́му домі, що Єремію кинули до ями, а цар сидів у Веніяминовій брамі.
Бо чув я обмову числе́нних, — ось о́страх навко́ло: Розкажіть, — доне́семо на нього! Кожен муж, який в мирі зо мною, чатує мого упа́дку та каже: „Може буде обма́нений — і переможемо його, і помстимо́ся над ним!“
Хто сидітиме в цьому місті, той помре від меча́, і від голоду та від морови́ці; а той, хто пере́йде і при́йде до халдеїв, що вас обляга́ють, буде жити, і стане йому душа його за здо́бич.
Тоді вони підмовили людей, що казали, ніби чули, як він богозневажні слова́ говорив на Мойсея та Бога.
І сказали вони: „Ходіть, і обмірку́ємо за́міри на Єремію, бо не згинув Зако́н у священика, і рада в премудрого, а слово в пророка. Ходіть, і уда́рмо його язиком його власним, і не зважаймо на жодні слова́ його!“
І не можуть вони дове́сти тобі того, у чо́му тепер оскаржа́ють мене.
І почув Шефатія, син Маттанів, і Ґедалія, син Пашхурів, і Юхал, син Шелемеїн, і Пашхур, син Малкійїн, ті слова́, що Єремія говорив до всьо́го наро́ду, кажучи:
І зачали оскаржа́ти Його й говорити: „Ми стверди́ли, що Цей ворохо́бить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він, — Христос Цар“.
і зійшов до царсько́го дому, до кімна́ти писаря, аж ось там сидять усі зверхники: писар Елішама, і Делая, син Шемаїн, і Елнатан, син Ахборів, і Ґемарія, син Шафанів, і Седекі́я, син Хананії, і всі зверхники.