Єремія 32:30
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Бо сини Ізраїлеві та сини Юдині тільки зло учиня́ли на о́чах Моїх від юна́цтва свого́, сини бо Ізраїлеві лиш гніви́ли Мене чином рук своїх, ка́же Господь.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
In this chapter we have, I. Jeremiah imprisoned for foretelling the destruction of Jerusalem and the captivity of king Zedekiah (Jer 32:1-5). II. We have him buying land, by divine appointment, as an assurance that in due time a happy end should be put to the present troubles (Jer 32:6-15). III. We have his prayer, which he offered up to God upon that occasion (Jer 32:16-25). IV. We have a message which God thereupon entrusted him to deliver to the people. 1. He must foretell the utter destruction of Judah and Jerusalem for their sins (Jer 32:26-35). But, 2. At the same time he must assure them that, though the destruction was total, it should not be final, but that at length their posterity should recover the peaceable possession of their own land (Jer 32:36-44). The predictions of this chapter, both threatenings and promises, are much the same with what we have already met with again and again, but here are some circumstances that are very particular and remarkable.
Відкрити джерело ↗32:30-35 The Lord continued to affirm his plans, recounting that Israel and Judah had done evil, had turned their backs on the Lord, and had stirred up his anger against their sin. 32:30 The people of Israel (the northern tribes) and Judah (the southern tribes) had worshiped idols for centuries, since their earliest days, contrary to God’s ancient covenant with them. The Lord was infuriated by these evil deeds.
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: „Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.
Та стали вони неслухня́ними й Духа Святого Його засмути́ли, — і Він оберну́вся на во́рога їм, Він Сам воював проти них.
І впрова́див Я вас до родю́чого Кра́ю, щоб їсти плоди́ його й до́бра його. І ви прибули́ й занечи́стили землю Мою, і зробили гидотою спа́дщину Мою.
Та ви не прислу́халися до Мене, — говорить Господь, — щоб не гніви́ти Мене чином рук своїх, на зло собі.
Лежимо́ ми у со́ромі нашому, і нас покриває ця наша неслава, бо ми прогріши́лися Господу, Богові нашому, ми й батьки наші, від нашої мо́лодости й до сьогодні, і не слухали голосу Господа, нашого Бога!“
Говорив Я тобі в час гара́зду твого́, але ти каза́ла: „Не слу́хатиму!“ Це доро́га твоя від юна́цтва твого́, бо не слухалась ти Мого голосу.
І чинили вони в Єгипті розпусту, у своїй мо́лодості чинили розпусту, — там почавлені їхні гру́ди, там зама́цані їхні пе́рса дівочі.
коли Я ввів їх до кра́ю, що про нього, прирікаючи, підно́сив Я Свою руку дати його їм, то коли вони бачили всякий високий па́гірок і всяке густе дерево, то прино́сили там свої жертви, і давали там свої дари, що гніви́ли Мене, і складали там свої любі па́хощі, і прино́сили там свої литі жертви.
Ось голосіння дочки́ Мого наро́ду з далекого кра́ю: „Чи Господь не в Сіоні? Чи не в нім його Цар?“ Нащо Мене розгніви́ли своїми бовва́нами, тими чужими марно́тами?
Та були вони ворохо́бні проти Мене, і не хотіли слухатися Мене, не відкидали кожен гидо́т від очей своїх, і не покинули єгипетських божкі́в. І поду́мав Я, що виллю на них Свою Лютість, що докінчу́ на них Свій гнів посеред єгипетського кра́ю.