Єремія 18:21
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Тому їхніх синів віддай го́лодові, і мі́ццю меча́ викинь їх з Кра́ю, і бодай жінки їхні діте́й погуби́ли та вдо́вами стали, а їхні чолові́ки хай смертю повби́вані бу́дуть, юнаки́ їхні хай бу́дуть поби́ті мече́м на війні!
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
In this chapter we have, I. A general declaration of God's ways in dealing with nations and kingdoms, that he can easily do what he will with them, as easily as the potter can with the clay (Jer 18:1-6), but that he certainly will do what is just and fair with them. If he threaten their ruin, yet upon their repentance he will return in mercy to them, and, when he is coming towards them in mercy, nothing but their sin will stop the progress of his favours (Jer 18:7-10). II. A particular demonstration of the folly of the men of Judah and Jerusalem in departing from their God to idols, and so bringing ruin upon themselves notwithstanding the fair warnings given them and God's kind intentions towards them (Jer 18:11-17). III. The prophet's complaint to God of the base ingratitude and unreasonable malice of his enemies, persecutors, and slanderers, and his prayers against them (Jer 18:18-23).
Відкрити джерело ↗18:21-23 In his prayer for vengeance, Jeremiah asked God to fulfill his promised curses against those who violated his covenant (cp. Deut 27:11-26; 28:15-68; see also “Prayers for Vengeance” Theme Note).
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
Я на вас посилав морови́цю, немов на Єгипет, мечем побивав ваших хло́пців, поло́нячи ра́зом і ко́ней у вас, підіймав до нізде́р сморід ваших табо́рів, — та ви не вернулись до Мене, говорить Господь.
Надворі́ забива́тиме меч, а в кімна́тах — страхі́ття, як юнака́, так і ді́вчину, грудне́ немовля́ з чоловіком поси́вілим.
Кажи так: Говорить Господь: І напа́дає лю́дського трупа, мов гно́ю на полі, і мов тих снопів за женце́м, і не буде кому позбира́ти!
— у Мене більше було́ його вдів, як морсько́го піску́! А на матір юна́цтва, — спровадив опі́вдні грабі́жника їм, нагло кинув на неї страхі́ття та жах, —
Якщо позичиш гроші народові Моєму, бідному, що з тобою, то не будь йому, як суворий позича́льник, — не покладеш на нього лихви.
Котля́р Олександер нако́їв був лиха чимало мені... Нехай Госпо́дь йому віддасть за його вчинками!
І Він навів на них халдейського царя, і той позабива́в мече́м їхніх ви́браних у домі їхньої святині, і не змилосе́рдився ані над юнако́м, ані над ді́вчиною, ані над стари́м, ані над старе́зним, — усе дав в його руку...
А Ти, Господи, знаєш мене, Ти бачив мене й дослідив моє серце, що з Тобою воно. Відлучи́ їх, немов на зарі́з ту отару, і признач їх на день побиття́!