Єремія 18:16
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
щоб свій Край учинити страхі́ттям, посміхо́вищем вічним. Кожен, хто бу́де прохо́дити ним, остовпі́є та буде хита́ти головою своєю.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
In this chapter we have, I. A general declaration of God's ways in dealing with nations and kingdoms, that he can easily do what he will with them, as easily as the potter can with the clay (Jer 18:1-6), but that he certainly will do what is just and fair with them. If he threaten their ruin, yet upon their repentance he will return in mercy to them, and, when he is coming towards them in mercy, nothing but their sin will stop the progress of his favours (Jer 18:7-10). II. A particular demonstration of the folly of the men of Judah and Jerusalem in departing from their God to idols, and so bringing ruin upon themselves notwithstanding the fair warnings given them and God's kind intentions towards them (Jer 18:11-17). III. The prophet's complaint to God of the base ingratitude and unreasonable malice of his enemies, persecutors, and slanderers, and his prayers against them (Jer 18:18-23).
Відкрити джерело ↗18:16-17 The Lord pronounced sentence on Judah and Jerusalem. • their land will become desolate . . . I will scatter my people: In 605–586 BC, Judah and Jerusalem were progressively emptied of residents. • as the east wind scatters dust: During the summer, a strong hot wind from the east can blow sand and dust from the desert into Judah. • I will turn my back on them: The people would no longer experience a covenant relationship with the Lord.
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
ось Я пошлю й позбираю всі півні́чні ро́ди, — говорить Господь, — пошлю до Навуходоно́сора, царя вавилонського, Мого раба, і наведу́ їх на край цей, і на ме́шканців його та на всіх цих наро́дів навко́ло, і вчиню їх закля́ттям, і оберну́ їх на страхі́ття, і на посміхо́вище, і на вічні руїни.
І вчиню́ оце місце страхі́ттям і по́сміхом, — кожен, хто буде прохо́дити ним, остовпі́є й засвище, побачивши всі його вра́зи.
Бо ще перехо́вуються всі устави Омрі та всі́ вчинки дому Ахава, і за їхніми радами ходите ви, тому́ то Я видам тебе на спусто́шення, і на по́сміх — мешка́нців його, і ви га́ньбу наро́ду Мого понесе́те!
І храм цей найвищий, — кожен, хто прохо́дитиме біля нього, скам'яні́є та свисне від здивування. І скажуть: За що Господь зробив так цьому Кра́єві та храмові цьому?..
А хто побіч прохо́див, Його лихосло́вили та головами своїми хитали,
Від Господнього гніву вона незаме́шкана буде та стане спусто́шенням уся. Кожен, хто буде прохо́дити повз Вавило́н, остовпі́є й засви́ще, як побачить усі ці пора́зи його!
Бо Собою присяг Я, — говорить Господь, — що Боцра́ за спусто́шення стане, за га́ньбу, пустиню й прокляття, і руїнами вічними стануть міста́ її всі!
А хто побіч прохо́див, то Його лихосло́вили, „голова́ми своїми хитали“ й казали: „Отак! Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, —
Ось те слово, яке Господь говорив про нього: Гордує тобою, сміється із тебе діви́ця, сіонська дочка́, вслід тобі головою хитає дочка Єрусалиму!
А край той буде позбавлений їх, і надолу́жить собі свої суботні роки, опустілий від них, а вони понесуть кару за свої гріхи, а то для то́го, що зако́нами Моїми пого́рджували, а постанови Мої оги́дила була їхня душа.