Єремія 18:12
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Та вони відказали: „Пропа́ло! бо ми бу́дем ходи́ти за своїми думка́ми, і кожен робитиме згідно з упе́ртістю серця свого́.“
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
In this chapter we have, I. A general declaration of God's ways in dealing with nations and kingdoms, that he can easily do what he will with them, as easily as the potter can with the clay (Jer 18:1-6), but that he certainly will do what is just and fair with them. If he threaten their ruin, yet upon their repentance he will return in mercy to them, and, when he is coming towards them in mercy, nothing but their sin will stop the progress of his favours (Jer 18:7-10). II. A particular demonstration of the folly of the men of Judah and Jerusalem in departing from their God to idols, and so bringing ruin upon themselves notwithstanding the fair warnings given them and God's kind intentions towards them (Jer 18:11-17). III. The prophet's complaint to God of the base ingratitude and unreasonable malice of his enemies, persecutors, and slanderers, and his prayers against them (Jer 18:18-23).
Відкрити джерело ↗18:12 Instead of heeding the Lord’s message, the people of Judah ridiculed it, refused to change, and made a brazen commitment to pursue their own evil desires.
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Стримуй но́гу свою, щоб не бути їй бо́сою, і від пра́гнення горло своє. А ти кажеш: „Пропало, вже ні, бо я покохала чужих — і за ними піду́“.
Та не слухали й не нахили́ли вони свого вуха, а ходили за ра́дами та за упе́ртістю серця лихого свого́, і стали до Мене плечи́ма, а не обличчям.
А ви робите гірше від ваших батькі́в, і кожен із вас ось іде за упе́ртістю лютого серця свого́, щоб Мені не служити,
Не захоче Господь простити йому́, бо тоді запа́литься Господній гнів та лютість Його на цього чоловіка, і буде лежати на ньому все прокляття, написане в цій книзі, і Господь витре ім'я́ його з-під неба.
Ти змучувалась на числе́нних доро́гах своїх, але не казала: „Зріка́юсь!“ Знайшла ти ожи́влення сили своєї, тому́ не ослабла.
Того ча́су назвуть Єрусалима: Господній престо́л, і до нього, до Єрусалиму згрома́джені будуть наро́ди усі ради Йме́ння Господнього, і більше не пі́дуть вони за впертістю серця лихого свого́,
І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: „Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.
Він показує міць Свого раме́на, розпорошує тих, хто пиша́ється думкою серця свого́!
Ще він говорив із ними, аж ось прихо́дить до нього послане́ць. І він сказав: „Отаке зло від Господа! Чого ще чекати від Господа?“
Бо напевно ви́конаємо кожне те слово, що виходить із наших уст, — щоб кадити небесній цариці й лити їй литі жертви, як робили ми та батьки́ наші, царі наші та зверхники наші в Юдиних містах та на вулицях Єрусалиму. І наси́чувалися ми хлібом, і було нам добре, а зла ми не бачили.