Єремія 17:4
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
І опустиш ти руку свою спа́дку свого, що Я дав був тобі. І вчиню́, що ти бу́деш служити своїм ворогам у тім кра́ї, якого не знаєш, бо огонь запали́ли ви в гніві Моїм, й аж навіки пала́тиме він!
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
In this chapter, I. God convicts the Jews of the sin of idolatry by the notorious evidence of the fact, and condemns them to captivity for it (Jer 17:1-4). II. He shows them the folly of all their carnal confidences, which should stand them in no stead when God's time came to contend with them, and that this was one of the sins upon which his controversy with them was grounded (Jer 17:5-11). III. The prophet makes his appeal and address to God upon occasion of the malice of his enemies against him, committing himself to the divine protection, and begging of God to appear for him (Jer 17:12-18). IV. God, by the prophet, warns the people to keep holy the sabbath day, assuring them that, if they did, it should be the lengthening out of their tranquility, but that, if not, God would by some desolating judgment assert the honour of his sabbaths (Jer 17:19-27).
Відкрити джерело ↗17:4 The wonderful possession, the Promised Land, would slip from Judah’s hands when the people were taken as captives to Babylon.
Відкрити джерело ↗Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
І вчиню́, що ти будеш служити своїм ворогам у тім кра́ї, якого не знаєш, бо огонь запала́в в Моїм гніві, і над вами пала́тиме він!
наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
Тому́ запали́вся гнів Господа на наро́д Його, і на нього Він ви́тягнув ру́ку Свою, — та й ура́зив його: і захиталися го́ри, і сталось їхнього тру́пу, як сміття́ серед вулиць! При цьому всьому́ не відверну́всь Його гнів, і ви́тягнена ще рука Його!
Тому́ Господь Бог промовляє отак: Ось ллється Мій гнів і Моя лють на це місце, на люди́ну й худо́бу, і на польові́ дерева́ та на зе́мні плоди́, — і пала́тиме він, і не зга́сне!
І буде в той день, як Господь дасть тобі відпочи́нок із терпі́ння твого та з неспоко́ю твого, та з праці тяжко́ї, яку ти був мусів робити,
Тому викину вас з цього Кра́ю до кра́ю, якого не знали ні ви, ані ваші батьки́. І будете там богам іншим служити удень та вночі, бо не дам Я вам милости.
Бо давно пригото́влений То́фет, — пригото́влений він і для царя, глибоким, широким учи́нений; на бага́тті огню його й дров багате́нно, — запалить його подих Господній, немов би пото́ка сірча́ного!
Та коли був їм мир, вони зно́ву чинили зло перед лицем Твоїм, і Ти давав їх у ру́ку їхніх ворогів, і ті панува́ли над ними. І вони зно́ву кли́кали до Тебе, а Ти з неба їх вислухо́вував, і спаса́в їх за милосе́рдям Своїм довгий час.
Поки́нув Я Свій дім, залиши́в спа́док Свій; миле Моєї душі Я віддав у долоню її ворогів.
Чи ж оцьо́го Я не покараю? говорить Господь. І хіба над наро́дом, як цей, не помсти́ться душа Моя?