Єремія 15:18
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Чому біль мій став вічний, а рана моя невиго́йна, що не хоче заго́їтись? Чи справді Ти станеш мені як обма́нний поті́к, що во́ди його висиха́ють?
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
When we left the prophet, in the close of the foregoing chapter, so pathetically poring out his prayers before God, we had reason to hope that in this chapter we should find God reconciled to the land and the prophet brought into a quiet composed frame; but, to our great surprise, we find it much otherwise as to both. I. Notwithstanding the prophet's prayers, God here ratifies the sentence given against the people, and abandons them to ruin turning a deaf ear to all the intercessions made for them (Jer 15:1-9). II. The prophet himself, notwithstanding the satisfaction he had in communion with God, still finds himself uneasy and out of temper. 1. He complains to God of his continual struggle with his persecutors (Jer 15:10). 2. God assures him that he shall be taken under special protection, though there was a general desolation coming upon the land (Jer 15:11-14). 3. He appeals to God concerning his sincerity in the discharge of his prophetic office and thinks it hard that he should not have more of the comfort of it (Jer 15:15-18). 4. Fresh security is given him that, upon condition he continue faithful, God will continue his care of him and his favour to him (Jer 15:19-21). And thus, at length, we hope he regained the possession of his own soul.
Відкрити джерело ↗15:18 Jeremiah posed two rhetorical questions that seem to presuppose that he should not have to suffer.
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Чого ти кричиш про пора́зу свою, про свій біль невиго́йний? За числе́нні твої беззако́нства, за те, що зміцні́ли гріхи́ твої, Я зробив тобі це.
Чи буду неправду казати за право своє? Без вини́ небезпечна стріла́ моя“.
Бо рани її невиго́йні, бо це аж до Юди прийшло, воно досягло́ аж до брами наро́ду Мого, аж до Єрусалиму.
Намовля́в мене, Господи, — і був я намо́влений, Ти взяв міцно мене — й перемі́г! Я став цілий день посміхо́вищем, кожен глузу́є із мене.
Бо так промовляє Господь: Невиліча́льна пораза твоя, рана твоя невиго́йна!
А вельмо́жі її своїх слуг посилають по во́ду, — вони йдуть до крини́ці — й води не знахо́дять, їхній по́суд порожній верта́ється. Засоро́мляться та зашарі́ють вони, і свої го́лови понакрива́ють.
Чи насправді покинув Ти Юду? Чи й Сіоном гиду́є душа Твоя? Чому вра́зив Ти нас — і немає нам ліку? Ми чекаємо миру — й немає добра, і ча́су вздоро́влення — та ось тільки жах!
Помилуй мене, Господи, я ж бо слаби́й, уздоро́в мене, Господи, бо тремтять мої кості,