Єремія 10:19
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Ой, горе мені з-за нещастя мого́, моя рана болю́ча! А я говорив: це хвороба моя, і знесу́ я її.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
We may conjecture that the prophecy of this chapter was delivered after the first captivity, in the time of Jeconiah or Jehoiachin, when many were carried away to Babylon; for it has a double reference: - I. To those that were carried away into the land of the Chaldeans, a country notorious above any other for idolatry and superstition; and they are here cautioned against the infection of the place, not to learn the way of the heathen (Jer 10:1, Jer 10:2), for their astrology and idolatry are both foolish things (Jer 10:3-5), and the worshippers of idols brutish (Jer 10:8, Jer 10:9). So it will appear in the day of their visitation (Jer 10:14, Jer 10:15). They are likewise exhorted to adhere firmly to the God of Israel, for there is none like him (Jer 10:6, Jer 10:7). He is the true God, lives for ever, and has the government of the world (Jer 10:10-13), and his people are happy in him (Jer 10:16). II. To those that yet remained in their own land. They are cautioned against security, and told to expect distress (Jer 10:17, Jer 10:18) and that by a foreign enemy, which God would bring upon them for their sin (Jer 10:20-22). This calamity the prophet laments (Jer 10:19) and prays for the mitigation of it (Jer 10:23-25).
Відкрити джерело ↗10:19 Jeremiah suffered personal loss along with his people; he spoke for the nation at large as well as for himself.
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Буду зно́сити я гнів Господній, бо згрішила Йому́, аж по́ки не вирішить справи моєї, та су́ду не вчинить мені. Він на світло мене попрова́дить, — побачу Його справедливість!
Бо чую Я крик, немов породі́ллі, чую сто́гін, мов пе́рвістки, голос Сіонської дочки, — вона стогне, зало́млює руки свої та голо́сить: „Ой, горе мені, бо попало життя моє вби́вникам!“
І ти скажеш до них оце слово: Хай заходять удень та вночі мої очі слізьми́, і нехай не зати́хнуть, бо ді́вчина, доня народу мого́, буде побита великим нещастям, дуже болю́чим уда́ром!
Твою волю чини́ти, мій Боже, я хо́чу, і Зако́н Твій — у мене в се́рці.
Ой, коли б на пустині нічлі́г подорожніх я мав, тоді б я покинув наро́да свого, і пішов би від них, бо вони перелю́бники всі, збори зра́дників!
вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
Надіє Ізраїлева, Господи, — посоро́млені будуть усі, хто Тебе залиша́є! Ті, що Мене покида́ють, на піску́ будуть списані, бо вони поки́нули Господа, джерело живої води.
Ой, утро́бо моя, ти утробо моя, — я тремчу́! Біль серце стиска́є мені, і трепо́че мені моє серце! Не мо́жу мовчати, бо вчула душа моя голос сурми́, гук війни!
І я буду чекати Господа, що ховає лице Своє від Якового дому, і буду наді́ятись на Нього.