Ісая 22:16
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
„Що́ ти тут маєш, і хто́ тут у тебе, що гро́ба для себе тут ви́довбав?“ Ти ви́рубав на висоті́ свого гро́ба, ти ви́довбав в скелі оселю собі,
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
We have now come nearer home, for this chapter is "the burden of the valley of vision," Jerusalem; other places had their burden for the sake of their being concerned in some way or other with Jerusalem, and were reckoned with either as spiteful enemies or deceitful friends to the people of God; but now let Jerusalem hear her own doom. This chapter concerns, I. The city of Jerusalem itself and the neighbourhood depending upon it. Here is, 1. A prophecy of the grievous distress they should shortly be brought into by Sennacherib's invasion of the country and laying siege to the city (Isa 22:1-7). 2. A reproof given them for their misconduct in that distress, in two things: - (1.) Not having an eye to God in the use of the means of their preservation (Isa 22:8-11). (2.) Not humbling themselves under his mighty hand (Isa 22:12-14). II. The court of Hezekiah, and the officers of that court. 1. The displacing of Shebna, a bad man, and turning him out of the treasury (Isa 22:15-19, Isa 22:25). 2. The preferring of Eliakim, who should do his country better service, to his place (Isa 22:20-24).
Відкрити джерело ↗22:16 Shebna was building a beautiful tomb . . . a monument. This lavish burial place was intended to last for centuries.
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
і поклав його в гробі ново́му своїм, що був висік у скелі. До дверей гробови́х привалив він великого каменя, та й відійшов.
І поховали його в його гробни́цях, які він ви́копав собі в Давидовому Місті. І поклали його на ложі, що він напо́внив па́хощами та різними, по-містецькому зро́бленими, мастя́ми. І спалили йому дуже велике палі́ння.
А Авесалом узяв був і поставив собі ще за життя свого пам'ятника, що в царські́й долині, бо він казав: „Нема в мене сина, щоб згадувати про йме́ння моє“. І він назвав пам'ятникові ім'я на своє ім'я́. І звалось його: Яд-Авесалом , і так зветься він аж до цього дня.
з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
Усі царі лю́дів, вони всі у славі лягли́, кожен у своїй усипа́льні,
А тепер що Мені тут, — говорить Господь, — коли взятий даре́мно наро́д Мій? Шаліють воло́дарі їхні, — говорить Господь, — і постійно ввесь день Моє Ймення знева́жене.
Устаньте й ідіть, бо тут не спочи́нок, — це за занечи́щення ваше, що загла́ду для вас принесе́, виріша́льну загла́ду.