Пісня над піснями 7:12

Подивись уважно, хто тут говорить. Це не він кличе її — це вона кличе його. "Ходи ж, мій коханий" — Суламітка бере ініціативу і каже: облишмо палац, облишмо місто, підемо туди, де немає стін і завіс — у поле, у прості села, де можна просто бути разом, без нікого, хто дивиться. Це прямий продовження того, що сталося щойно перед цим: вона щойно сказала "я належу своєму коханому, і його бажання — до мене" (глава 7, вірш попередній), і саме з цього відчуття взаємної належності народжується сміливість запросити його кудись, куди зазвичай запрошує чоловік Adam Clarke. Легко проґавити: у культурі, де зазвичай ініціативу брав чоловік, тут жінка веде — і текст цього анітрохи не соромиться, а навпаки, милується цим.

Це місце в книзі важливе тим, що воно — місток. Уся сьома глава — це повільний, милуючий погляд згори донизу на її красу (від ніг до волосся), а тепер, після цього милування, любов не залишається спогляданням — вона хоче руху, спільного життя, спільної ночі під іншим небом John Gill. Далі, у наступному вірші, вона поведе його ще далі — до виноградників, перевірити, чи розпустилося цвітіння. Тобто це запрошення — не втеча від реальності, а запрошення разом подивитись, чи росте те, що вони посадили.

Тут християни здавна розходяться в тому, як читати всю Пісню Пісень взагалі: одні бачать тут просто чисту, освячену Богом оспівану людську любов між чоловіком і жінкою (і більше нічого шукати не варто); інші, від отців Церкви до середньовічних містиків, читали цю книгу алегорично — як пісню про любов Христа до Церкви або Бога до Ізраїлю. Обидва читання поважні, і жодне з них не скасовує іншого.

Пісня Пісень традиційно приписується Соломонові (десяте століття до Христа), хоча багато сучасних дослідників, судячи з мови тексту (в ній є пізні запозичення), датують остаточну літературну форму книги пізнішим періодом — приблизно V–IV століттям до Христа, часом після повернення юдеїв із вавилонського полону. Хай там як, це збірка любовної поезії — вірші, які, найімовірніше, співали чи декламували на весіллях або просто передавали з покоління в покоління як святкування того, що людське кохання — добрий Божий дар, а не щось, чого треба соромитись.

Уяви собі світ, у якому живе ця жінка: аграрне суспільство, де більшість людей живе близько до землі. Виноградники — це не романтична деталь, а економічна основа життя: вино, родзинки, дохід родини. "Поле" і "села" (кефарим — маленькі, невеличкі поселення, на відміну від укріплених міст) — це не місце для вельможних дам, це проста, буденна географія простих людей. Коли Суламітка кличе коханого туди, вона запрошує його не в екзотичну подорож, а в найзвичайніше життя — туди, де сплять під дахом сільської хати, а не в царських покоях.

Важливо й те, що книга взагалі потрапила в юдейський канон не без суперечок — рабини сперечалися, чи гідна вона бути Писанням, саме тому, що в ній Бог жодного разу не згадується прямо, а мова еротична й пряма. Те, що вона все ж увійшла до Писання (і читається щороку на Пасху в юдейській традиції), — саме собою свідчення: тілесна, пристрасна людська любов у Божих очах не другорядна річ, якою можна знехтувати, а щось варте того, щоб про неї писали пісню.

Слово, яке перекладено "мій коханий" — דּוֹד, дод, H1730 Strong's. Це не формальне слово для "чоловік" чи "наречений" — це тепле, майже дитяче слово прихильності, те саме, що звучить рефреном по всій книзі ("мій коханий — мій, а я — його"). Воно передає не статус, а близькість.

А далі, у вірші, що йде відразу за цим (і на який цей заклик прямо веде), з'являється ціла грона слів про весняне пробудження саду: כֶּרֶם, керем, H3754 — виноградник; גֶּפֶן, гефен, H1612 — виноградна лоза; פָּרַח, парах, H6524 — розпускатися, цвісти; סְמָדַר, семадар, H5563 — саме цвітіння лози; רִמּוֹן, ріммон, H7416 — гранат; נוּץ, нуц, H5132 — розквітати, спалахувати кольором Strong's. Ці слова не про абстрактну природу — вони про перевірку: чи готове те, що посадили. Суламітка кличе коханого не просто погуляти, а разом подивитися, чи проросло їхнє кохання, чи справді воно живе й плодоносить. І там же стоїть дієслово נָתַן, натан, H5414 — "дати": "там я дам тобі любов мою" [[cite: