Екклезіяст 2:10
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
І всього́, чого очі мої пожада́ли, я їм не відмо́влював: я не стримував се́рця свого від жодної втіхи, бо ті́шилось серце моє від усякого тру́ду мого́, — і це була частка моя від усякого тру́ду свого!
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
Solomon having pronounced all vanity, and particularly knowledge and learning, which he was so far from giving himself joy of that he found the increase of it did but increase his sorrow, in this chapter he goes on to show what reason he has to be tired of this world, and with what little reason most men are fond of it. I. He shows that there is no true happiness and satisfaction to be had in mirth and pleasure, and the delights of sense (Ecc 2:1-11). II. He reconsiders the pretensions of wisdom, and allows it to be excellent and useful, and yet sees it clogged with such diminutions of its worth that it proves insufficient to make a man happy (Ecc 2:12-16). III. He enquires how far the business and wealth of this world will go towards making men happy, and concludes, from his own experience, that, to those who set their hearts upon it, "it is vanity and vexation of spirit," (Ecc 2:17-23), and that, if there be any good in it, it is only to those that sit loose to it (Ecc 2:24-26).
Відкрити джерело ↗2:10 I even found great pleasure in hard work: The Teacher introduces a significant, repetitive theme: Joy comes from wise and rigorous work (5:12, 18-20).
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Заживай життя з жінкою, яку ти кохаєш, по всі́ дні марно́ти твоєї, що Бог дав для тебе під сонцем на всі́ дні марно́ти твоєї,— бо оце твоя доля в житті та в твоєму труді́, що під сонцем ним тру́дишся ти!
Також кожна люди́на, що Бог дав їй багатство й маєтки, і вла́ду їй дав спожива́ти із то́го, та брати свою частку та тішитися своїм тру́дом, — то це Божий дару́нок!
І я бачив, — нема чоловікові кращого, як діла́ми своїми радіти, бо це доля його́! Бо хто поведе́ його гля́нути, що́ буде по ньому?
Багато гноби́ли мене від юна́цтва мого́, та мене не поду́жали!
Та й що має люди́на зо всього свойого труда́ та із кло́поту серця свого, що під сонцем працює вона?
бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість оча́м, і пиха́ життє́ва, — це не від Отця, а від світу.
І побачили Божі сини лю́дських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, яких вибрали.
Краще бачити очима, аніж мандрува́ти жада́ннями, — і тако́ж це марно́та та ло́влення вітру...
І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, — і він з'їв.
І пішов він, і розповів своєму ба́тькові та своїй матері, та й сказав: „Я нагледів у Тімні жінку з филистимських дочо́к, а тепер візьміть її мені за жінку“.