Екклезіяст 12:7
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
І ве́рнеться порох у землю, як був, а дух ве́рнеться зно́ву до Бога, що дав був його!
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
The wise and penitent preacher is here closing his sermon; and he closes it, not only lie a good orator, but like a good preacher, with that which was likely to make the best impressions and which he wished might be powerful and lasting upon his hearers. Here is, I. An exhortation to young people to begin betimes to be religious and not to put it off to old age (Ecc 12:1), enforced with arguments taken from the calamities of old age (Ecc 12:1-5). and the great change that death will make upon us (Ecc 12:6, Ecc 12:7). II. A repetition of the great truth he had undertaken to prove in this discourse, the vanity of the world (Ecc 12:8). III. A confirmation and recommendation of what he had written in this and his other books, as worthy to be duly weighed and concluded, with a charge to all to be truly religious, in consideration of the judgment to come (Ecc 12:13, Ecc 12:14).
Відкрити джерело ↗12:7 the dust will return to the earth: See Gen 2:7; 3:19. • That the spirit will return to God who gave it hints at belief in an afterlife (cp. Eccl 3:21; see “The Afterlife” Theme Note).
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
І багато-хто з тих, що сплять у зе́мному по́росі, збудяться, одні на вічне життя, а одні на наруги, на вічну гидоту.
вирахо́вує Він число зо́рям, і кожній із них дає йме́ння.
У поті свойо́го лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, — і до пороху вернешся“.
Бож не вічно Я буду суди́тись, і не за́вжди Я гні́ватись буду, бо дух з-від обличчя Мого зомлі́в би, та й ду́ші, які Я вчинив.
Пророцтво Господнього слова на Ізраїля. „Говорить Господь, що небо напну́в та землю закла́в, і вформува́в дух людині у ну́трі її:
І створив Господь Бог люди́ну з пороху зе́много. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, — і стала люди́на живою душею.
А вони попа́дали на обличчя свої та й сказали: „Боже, Боже духів і кожного тіла! Як згрішить один чоловік, чи Ти будеш гніватися на всю громаду?“
Повні кості його молоде́чости, — та до по́роху з ним вона ляже!
„Нехай призна́чить Господь, Бог ду́хів і кожного тіла, чоловіка над громадою,
I присягнув цар Седекія Єремії таємно, говорячи: „Як живий Господь, що створив нам цю душу: не вб'ю тебе, і не дам тебе в руку тих людей, що шукають твоєї душі!“