Приповісті 11:28
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Хто надію кладе на багатство своє, той впаде́, а праведники зелені́ють, як листя.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
The following proverbs are especially directed, as connected with this כן, against the contradiction of the external appearance and of the masked internal nature. 20 An abomination to Jahve are the crookedly dishonest of heart, And they who are of honest walk are his delight.
Відкрити джерело ↗Observe, 1. Our riches will fail us when we are in the greatest need: He that trusts in them, as if they would secure him the favour of God and be his protection and portion, shall fall, as a man who lays his weight on a broken reed, which will not only disappoint him, but run into his hand and pierce him. 2. Our righteousness will stand us in stead when our riches fail us: The righteous shall then flourish as a branch, the branch of righteousness, like a tree whose leaf shall not wither, Psa 1:3. Even in death, when riches fail men, the bones of the righteous shall flourish as a herb, Isa 66:14. When those that take root in the world wither those that are grafted into Christ and partake of his root and fatness shall be fruitful and flourishing.
Відкрити джерело ↗11:28 Money can be a blessing from God, but it is uncertain. The godly trust in God and flourish (see Ps 1).
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Наказуй багатим за віку тепе́рішнього, щоб не не́слися ви́соко, і щоб надії не клали на багатство непевне, а на Бога Живого, що щедро дає нам усе на спожи́ток,
І він бу́де, як дерево те, над водою поса́джене, що над пото́ком пускає корі́ння своє, і не боїться, як при́йде спеко́та, — і його листя зелене, і в році посу́хи не буде жури́тись, і не перестане прино́сити пло́ду!
І він буде, як дерево, над во́дним потоком поса́джене, що ро́дить свій плід своєдчасно, і що листя не в'яне його, — і все́, що він чинить, — щасти́ться йому́!
Вороги ж мою душу шукають для згуби, — нехай западу́ться до спо́ду землі,
А наро́д твій — усі справедли́ві вони, землю вспадку́ють навіки, па́рость Моїх саджанці́в, чин Моїх рук на просла́влення!
Маєток багатого — місто тверди́нне його, поги́біль убогих — їхні зли́дні.
І небеса́ звістять правду Його, що Бог — Він суддя. Се́ла.
Бог же до нього прорік: „Нерозумний, — но́чі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позоста́неться те, що ти був наготовив?“