Буття 38:9
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
А Онан знав, що не його буде насіння те. І сталося, коли він сходився з жінкою брата свого, то марнував насіння на землю, аби не дати його своєму братові.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
This chapter gives us an account of Judah and his family, and such an account it is that one would wonder that, of all Jacob's sons, our Lord should spring out of Judah, Heb 7:14. If we were to form a character of him by this story, we should not say, "Judah, thou art he whom thy brethren shall praise," Gen 49:8. But God will show that his choice is of grace and not of merit, and that Christ came into the world to save sinners, even the chief, and is not ashamed, upon their repentance, to be allied to them, also that the worth and worthiness of Jesus Christ are personal, of himself, and not derived from his ancestors. Humbling himself to be "made in the likeness of sinful flesh," he was pleased to descend from some that were infamous. How little reason had the Jews, who were so called from this Judah, to boast, as they did, that they were not born of fornication! Joh 8:41. We have, in this chapter, I. Judah's marriage and issue, and the untimely death of his two eldest sons (Gen 38:1-11). II. Judah's incest with his daughter-in-law Tamar, without his knowing it (Gen 38:12-23). III. His confusion, when it was discovered (Gen 38:24-26). IV. The birth of his twin sons, in whom his family was built up (Gen 38:27, etc.).
Відкрити джерело ↗38:9-10 Onan married Tamar, but was not willing to provide an heir for his brother. He would have sex with Tamar but not fulfill his responsibility to his dead brother (38:8).
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Чи ви ду́маєте, що даремно Писа́ння говорить: „Жада́є аж до за́здрости Дух, що в нас пробуває“?
Бо колись були й ми нерозсудні, неслухня́ні, зве́дені, служили різним пожадли́востям та розкошам, жили в злобі та в за́здрощах, бридки́ми були, нена́виділи один о́дного.
І буде перворідний, що вона породить, — стане він ім'я́м його брата, що помер, і не буде стерте ім'я́ його з Ізраїля.
Бо де за́здрість та сварка, там бе́злад та всяка зла річ!
Коли ж гірку́ заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду, —
А також моавітянку Рут, Махлонову жінку, набув я собі за жінку, щоб поставити ім'я́ померлому на спа́дкові його, — і не буде знищене ім'я померлого між братами його та з брами його місця. Ви сьогодні свідки на це!“
Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!
Лютість — жорстокість, а гнів — то зато́плення, та хто перед заздрістю всто́їть?
А Ноомі́ сказала: „Вертайтеся, до́чки мої, — чого ви пі́дете зо мною? Чи я маю ще в утро́бі своїй синів, а вони стануть вам за чоловіків?