Псалми 97:1

Подивись уважно на перші слова: "Співайте для Господа пісню нову́". Не стару, не завчену, а нову — тому що сталося щось таке нове, що старі слова вже не вміщають радості. Чому нова пісня? Бо "Він чу́да вчинив" — сталося щось, що вибивається з ряду звичайних Божих справ, щось, що змушує зупинитись і сказати: "цього я ще не оспівував". А далі — найважливіша частина вірша: "Йому помогла́ прави́ця Його та святе раме́но Його". Зверни увагу на дивну граматику — Богові "допомогла" Його ж власна рука. Ніхто збоку не втрутився, жоден союзник, жодна армія. Він сам Собі — сила. Це образ воїна-царя, який здобуває перемогу голими руками, без чужої допомоги Jamieson-Fausset-Brown.

Цей вірш стоїть у середині цілого гурту псалмів (у єврейській нумерації це Псалом 98, а тут, за іншою традицією нумерації, — 97), які всі проголошують одну й ту саму новину: Господь царює. Псалом перед ним і псалом після нього б'ють у той самий барабан — заклик усій землі радіти, бо трон зайнятий Царем, якого ніхто не скине Keil-Delitzsch Old Testament. Тут, зауважує стара коментаторська традиція, невипадково повторюється те, що вже прозвучало раніше в цьому ж збірнику псалмів Matthew Henry.

Легко проґавити одну деталь: ця пісня — не приватна подяка. Вона написана для хору, для громади, для всієї землі. Радість тут не залишається у Ізраїля — вона розтікається аж до "многих островів" (як каже сусідній псалом), тобто до найдальших, найчужіших народів, які навіть не знали, що такий Бог існує. Тут християни й іудеї читають вірш по-різному: іудейська традиція бачить у ньому історичну перемогу Господа над ворогами Ізраїля; християнська традиція — і зокрема ранні отці Церкви — чує тут пророче відлуння перемоги, яка вийде далеко за межі одного народу.

Автор цього псалма невідомий — під ним немає імені, як і під більшістю псалмів у цьому розділі ( Псалми 93–100 за єврейською нумерацією). Більшість дослідників датують цей блок часом після повернення євреїв із вавилонського полону (близько 539 року до Р.Х., коли перський цар Кір дозволив ізраїльтянам повернутися додому і відбудувати Єрусалим). Уяви собі народ, який щойно втратив царя, храм, землю — усе, на чому трималася їхня ідентичність. Вавилонський цар Навуходоносор зруйнував Єрусалим і храм у 586 році до Р.Х., і десятиліттями люди жили у чужій землі, співаючи "як нам співати пісню Господню на чужій землі?" ( Псалом 137/136). І ось тепер, коли земного царя з роду Давида вже немає, community храмового богослужіння наполегливо повторює: земний престол упав, але небесний — ні. Господь царює і без Давидового нащадка на троні.

Цей псалом, найімовірніше, звучав під час храмового богослужіння — можливо, під час святкових зібрань, коли левіти та хори співали хвалу перед вівтарем. Уяви двір храму, натовп прочан, спів, що піднімається над кам'яними стінами, і слова про "многі острови" — далекі, чужі землі за морем, як Таршіш (сучасна Іспанія чи Сардинія), про які знали лише завдяки торговцям і морякам. Це заклик до радості, який лунає з маленької, слабкої, щойно відновленої громади — і водночас проголошує владу Бога над усім видимим світом, включно з імперіями, що саме тоді панували над ними.

Слова цього конкретного вірша ("нова пісня", "чудеса", "правиця", "рамено") у наданому переліку Строгової конкордації не наведені — але той перелік дає нам ключові слова, які б'ються, наче пульс, крізь усю цю групу псалмів (95–100), що оточують наш вірш і пояснюють, чому ця "нова пісня" взагалі лунає.

מָלַךְ (malak, H4427) — "царювати", "зійти на трон". Це слово-двигун усього циклу псалмів навколо нашого вірша: Господь не просто зробив щось велике одного разу — Він царює, продовжує правити