Псалми 88:1

Подивись уважно на цей вірш — тут насправді сплетено два шари. Перший — це підпис, "титул" псалма: пісня синів Кореєвих, навчальний псалом (маскіл, буквально "той, що вчить розуму") Гемана езрахеянина, призначений хормейстеру, на мелодію під назвою "Махалат" — можливо, назва відомої тоді пісні про хворобу чи страждання Tyndale. Другий шар — це перший крик самої молитви: "Господи, Боже спасіння мого, вдень я взиваю й вночі я перед Тобою". Це єдиний промінь світла у псалмі, який далі не знає жодного просвітку — і це варто помітити одразу: людина, яка написала ці слова, більше ніде в цьому псалмі не скаже "дякую" чи "Ти почув мене". Матью Генрі зауважує, що ці перші слова — єдина втіха у всьому псалмі; далі йдуть лише хмари й темрява Matthew Henry. Але саме тому цей перший рядок такий важливий: перш ніж почати скаргу, псалмист все одно називає Бога "Богом мого спасіння" — тобто продовжує вірити, навіть не бачачи доказів.

Хто такий Геман — питання відкрите. Можливо, це той самий мудрець, згаданий поруч із Соломоном (1-а царів 4:31), можливо — нащадок Юди, а можливо — левит, керівник храмового співу, призначений Давидом Tyndale. Точної відповіді немає, і це нормально — авторство тут менш важливе, ніж сам крик.

Псалом 88 стоїть у самому кінці третьої книги Псалтиря, поруч із не менш темним 89-м псалмом — разом вони утворюють найтемніший відрізок усього збірника. На відміну майже від усіх інших плачів у Псалтирі, цей так і не завершується словом надії. Це саме собою богословське твердження: Святе Письмо залишає місце для молитви, яка не отримує розв'язки тут і зараз.

Цей псалом народився в середовищі храмового богослужіння стародавнього Ізраїля — приблизно у часи царів, десь між X і VI століттями до Різдва Христового, хоча точну дату встановити неможливо. "Сини Кореєві" — це не одна людина, а ціла родина левитів, призначених ще царем Давидом відповідати за музику й спів у святилищі (1-а хронік 15:17, 2-а хронік 5:12). Це була професійна музична гільдія, що передавала свою службу з покоління в покоління — щось на кшталт родинної капели, що століттями співала на богослужіннях у Єрусалимі.

Позначка "На мелодію Махалат Леаннот" — це технічна вказівка для хормейстера: заспівати цей текст на певний вже відомий на той час мотив, назва якого пов'язана зі словом "хвороба" чи "страждання". Це говорить нам щось важливе: у публічному богослужінні Ізраїля були пісні, спеціально призначені для моментів глибокого відчаю, а не лише для урочистих свят. Люди, які приходили до храму, могли принести туди не тільки подяку, а й крик болю — і цей крик вважався такою ж повноцінною молитвою, як і хвала.

Слово "маскіл" (навчальна пісня) підказує, що ця пісня була написана не просто для вилиття особистих почуттів, а щоб навчити громаду — цю темну, невирішену молитву мали співати разом, вголос, у присутності інших віруючих. Це не щоденник, захований у шухляді, а літургійний текст, призначений для спільного вжитку — можливо, під час національної біди, облоги, тяжкої хвороби царя чи громади, або просто як зразок молитви для тих, хто проходить крізь темряву без видимого виходу.

Слово מַשְׂכִּיל (maskîyl), H4905 — "навчальна пісня" Strong's — вже саме по собі каже: цей текст мав щось навчити тих, хто його співає. Не просто вилити емоції, а сформувати розуміння — що можна говорити з Бог