Псалми 6:6
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
Бож у смерті нема пам'ята́ння про Тебе, у шео́лі ж хто буде хвалити Тебе?
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
David was a weeping prophet as well as Jeremiah, and this psalm is one of his lamentations: either it was penned in a time, or at least calculated for a time, of great trouble, both outward and inward. Is any afflicted? Is any sick? Let him sing this psalm. The method of this psalm is very observable, and what we shall often meet with. He begins with doleful complaints, but ends with joyful praises; like Hannah, who went to prayer with a sorrowful spirit, but, when she had prayed, went her way, and her countenance was no more sad. Three things the psalmist is here complaining of: - 1. Sickness of body. 2. Trouble of mind, arising from the sense of sin, the meritorious cause of pain and sickness. 3. The insults of his enemies upon occasion of both. Now here, I. He pours out his complaints before God, deprecates his wrath, and begs earnestly for the return of his favour (Psa 6:1-7). II. He assures himself of an answer of peace, shortly, to his full satisfaction (Psa 6:8-10). This psalm is like the book of Job. To the chief musician on Neginoth upon Sheminith. A psalm of David.
Відкрити джерело ↗6:6-7 The psalmist is exhausted to the depths of his being from the anguish of his spiritual distance from the Lord (22:1; 31:9-10; 102:5). • When eyes dim, the body is failing (see 13:3; 31:9; 38:10; Matt 6:22).
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного!
Пошли Своє світло та правду Свою, — вони мене бу́дуть прова́дити, вони запрова́дять мене до Твоєї святої гори та до місць пробува́ння Твого.
Нехай посоро́млені будуть, і хай застида́ються ті, хто шукає моєї душі, щоб схопи́ти її! Нехай подаду́ться назад, і нехай посоро́млені будуть усі, хто бажає для мене лихо́го!
За оцим плачу я, око моє, — моє око слізьми́ заплива́є! бо дале́ко від мене втіши́тель, що душу мою оживив би; мої діти поне́хтувані, бо поси́лився ворог!
Гірко плаче по но́чах вона, і сльо́зи гарячі на що́ках у неї. Нема потіши́теля в неї зо всіх, що кохали її, — її зрадили всі її дру́зі, вони ворогами їй стали!
Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
„Моя мова й сьогодні гірка́, — тяжче стражда́ння моє за стогна́ння мої.
Повиплива́ли від сліз мої очі, моє ну́тро клеко́че, на землю печінка моя вилива́ється через зане́пад дочки́ мого люду, коли немовля́ й сосуне́ць умліва́ють голодні на пло́щах міськи́х.
Тому, Господи, не ув'язни́ милосердя Свого від мене, а милість та правда Твоя нехай за́вжди мене стережу́ть,