Псалми 34:13
Простий, ясний розбір цього вірша. Читати розділ →
А я, як вони хворували були́, зодягався в вере́ту, душу свою мучив по́стом, молитва ж моя поверталась на лоно моє.
Коментарі
Витяги з опублікованих коментарів, щоб закласти основу прочитання.
This psalm was penned upon a particular occasion, as appears by the title, and yet there is little in it peculiar to that occasion, but that which is general, both by way of thanksgiving to God an instruction to us. I. He praises God for the experience which he and others had had of his goodness (Psa 34:1-6). II. He encourages all good people to trust in God and to seek to him (Psa 34:7-10). III. He gives good counsel to us all, as unto children, to take heed of sin, and to make conscience of our duty both to God and man (Psa 34:11-14). IV. To enforce this good counsel he shows God's favour to the righteous and his displeasure against the wicked, in which he sets before us good and evil, the blessing and the curse (Psa 34:15-22). So that, in singing this psalm, we are both to give glory to God and to teach and admonish ourselves and one another. A psalm of David when he changed his behaviour before Abimelech, who drove him away, and he departed.
Відкрити джерело ↗34:13 Godly people control their words; speaking evil and telling lies are foolish (see 10:7; cp. 17:1).
Відкрити джерело ↗Мова оригіналу
Єврейські та грецькі слова за цим уривком, із номерами Стронга — від openscriptures (CC BY-SA).
Перехресні посилання
Інші уривки, які спільнота найчастіше пов'язує з цим. Торкнись, щоб прочитати.
Перед обличчям Його вилива́ю я мову свою, про недолю свою я розка́зую перед обличчям Його́,
Хто стереже свої уста й свого язика́, той душу свою зберігає від лиха.
„Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його пі́дступу!“
Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́!
Не кажіть неправди один на о́дного, якщо скинули з себе люди́ну старода́вню з її вчинками,
Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів.
Хто уста свої стереже́, той душу свою береже́, а хто гу́би свої розпуска́є, — на того поги́біль.
Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний прибо́ркувати й усе тіло.
Уста брехливі — оги́да у Господа, а чи́нячі правду — Його уподо́ба.